Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> реферат українською: Моє село – Серафинці

Моє село – Серафинці / сторінка 5

Назва:
Моє село – Серафинці
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,90 KB
Завантажень:
366
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Терпіли старі, мучилися діти.
У 1946 році поновлено діяльність колгоспу, в якому тоді налічувалося 50 родин. Землю обробляли примітивним способом, основною тягловою силою були коні, та ще машинно-тракторна станція (МТС) надавала допомогу одним трактором «Універсал». Урожаї були невисокі, на трудодень колгоспникам видавали 500 грамів зерна і по кілька копійок.
У 1948 році відбулася суцільна колективізація. У Серафинцях створили два колгоспи: на Миколинському куті - «17 вересня» на чолі з головою Миколою Дейпуком, а на Вознесенському куті - імені XVI партз'їзду (голова - Микола Безмутько). Бригадирами були: в колгоспі «17 вересня» Теодор Бачинський, Іван Білоголовка, Іван Понічевський, Микола Яківчик; в імені XVI партз'їзду - Микола Боюк, Михайло Березовський, Василь Гнатчук, Василь Козаченко.
Того ж року головою колгоспу «17 вересня» обрали Олександра Коваліва, який зумів налагодити трудову дисципліну й підняти економіку, а 1949 року два колгоспи об'єднали в один - «17 вересня», де створили чотири польові бригади, які очолили Теодор Бачинський, Василь Москалик, Микола Яківчик, Михайло Березовський. Кормову бригаду очолив ВасильБойчук, а городню - Іван Бережанський. Колгосп обслуговували п'ять тракторів з МТС. Врожайність зернових становила 15 центнерів з гектара. У тваринництві було 80 голів великої рогатої худоби, ЗО голів молодняка, 400 свиней, 200 овець і 300 курей. За 1949 рік колгоспники одержали на трудодень по кілограмові зерна та 50 копійок грішми.
Наприкінці 1953 року головою колгоспу став Іван Січкар, його заступником - Василь Гнатчук, агрономом - Олександра Січкар. За головування Івана Січкаря (1953-1965) колгосп став стабільним. Врожаї зернових зросли до 35-40, цукрових буряків збирали по 360, тютюну - 15 центнерів з гектара. На трудодень стали видавати по два кілограми зерна і два карбованці.
Прибутки дозволили подумати і про соціальний розвиток села. В той час було здійснено такі заходи:
добудовано дитсадок за типовим проектом;
споруджено стадіон;
реставровано два млини;
збудовано дві крамниці на обох кутах;
електрифіковано село.
Будівництво в колгоспі й у селі велося під керівництвом майстра Миколи Бачинського та його помічників Амброзія Галущака, Івана Бачинського, Романа Жугаєвича, Миколи Галущака, Василя Онуцького.
У 1966 році Івана Січкаря перевели на роботу в районне управління сільського господарства райвиконкому, а колгосп очолив Лука Стефаник. За його головування зросли врожаї, перейшли на грошову оплату праці, збудували нове приміщення школи, зернові склади, їдальню для механізаторів.
Наступного року Луку Стефаника перевели на роботу в колгосп «Маяк», а головою колгоспу «17 вересня» став Василь Гнатчук. Урожайність зернових тепер становила 42-45, а цукрових буряків - 400 центнерів з гектара.
У 1967 році відкрито новозбудований Будинок культури, цегельний завод, упорядковано сільські дороги.
У 1970-му колгосп «17 вересня» об'єднали з колгоспом «Маяк» (Городенка). Головою об'єднаного господарства став Лука Стефаник. У Серафинцях був створений відділок № 1, а новий колгосп назвали «Ленінським шляхом». Керівником серафинського відділку став Василь Миленький (1970-1974), а після нього відділком керували Василь Гнатчук (1971-1985) і Дмитро Яремович (1985-1990).
ХРОНІКИ СЕРАФИНЦІВ
Парохія Серафинці знана від 400 літ. Давніше серединою села вздовж річки Ямгорів проходив кордон між Туреччиною й Польщею. Частина Серафинців на східному березі річки належала до Туреччини, а на західному - до Польщі. На місці, де тепер стоїть парохіяльна церква, на горбі, що здіймається над селом, височіла турецька вежа, за нею були вириті глибокі рови, а за тими ровами висипаний високий вал, на якім був споруджений турецький замок. Один із тих давніх ровів і досі перетинає парохіальне подвір'я. Турецькі сліди можна нині зауважити на деяких прізвищах: Алімани, Буждигани, Яшани (дуже численна родина), Бурнадзи. Так само про давнішнє турецьке панування свідчать деякі деталі місцевого одягу. Приміром, старі жінки ще дотепер носять турецькі червоні фази на головах.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Реферат на тему: Моє село – Серафинці

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок