Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> реферат безкоштовно: Моє село – Серафинці

Моє село – Серафинці / сторінка 6

Назва:
Моє село – Серафинці
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,90 KB
Завантажень:
366
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 

Через часті прикордонні сутички й напади люди покидали рідні краї, й у ХУІ-ХУП століттях чисельність їх дуже зрідла. Доперва у XVIII віці канівський староста Микола Потоцький спровадив з України, де тоді була Руїна, і люди тікали світ за очі, багато колоністів, надав їм землі та козацькі «вольності», себто звільнив від панщини. Відтоді з'явилися в нас Чайковські, Велигорські, Крижановські, Топольницькі, Бачинські, Онуцькі, Островські, Рогожинські, Войцеховські, Кнігиницькі, Рома-новські, Скавронські, Бережанські, Березовські, Городецькі, Козаченки (численні), Петриченки, Курганевичі, Жугаєвичі, Шлемкевичі, Бурнадзи, Боюки, Подольські, Хошинські, Ілієвичі, Левицькі, Панічевські, Бу-човські, Лучицькі, Якимовичі, Яримовичі, Загаровські, Лазаровичі, Лу-кавецькі. Всі ці родини тепер дуже численні. З давньої галицької пан-щизняної людності лишились Атаманюки, Яківчики, Матійчики, Кабани, Петрини, Фалати, Русковолошини, Унгуряни, Бабії, Дейпуки, Козо-різи, Потягайли, Білоголовки, Ощипки, Діки, Гнатчуки. Цих родин значно менше, ніж переселенців Потоцького, які й досі зберегли риси, що їх подибуємо, приміром, на Полтавщині. Та й вдача цих українських колоністів відмінна від вдачі мешканців інших сіл. Вони дуже любять хоральний спів, запальні, горді, надзвичайно прив'язані до грецького обряду й української національності, сварливі, хиляться до всього нового. Це і є образ теперішніх парохіян у Серафинцях.
Румунського походження Гривули й Унгуряни.
Микола Потоцький заснував тоді церкву Вознесіння і дав кошти на утримання пароха. Наприкінці XVIII віку двір переніс церкву і парахіальні будинки на те місце, де вони стоять тепер, бо турецький кордон тоді перемістився поза Буковину (за Австрії), а город, давній цвинтар, місце, де була давня церква, загарбав собі, й дотепер там є двірські городи. З того постав був процес між парохом і двором, який закінчився остаточно року 1818 не на користь парохії. Року 1866 вибудував па-рох отець Миколай Дебельський нові парохіальні будинки, а року 1882 парох отець Северин Литвинович побудував нову церкву перенесення Мощей св. Миколая. Парохіальні будинки відремонтовані в 1922 - 1923, а церква - в 1925-1926 роках.
Людність парохії невдовзі зросла так, що вже 1830 року засновано систематизоване сотрудництво, і тепер вона становить близько 3800 душ, однак через численну еміграцію до Канади й Америки зменшується. Школа до року 1921 була чотирикласна й налічувала до 680 учнів, а тепер діє шестикласна школа, в якій працюють дев'ять учителів, а число дітей щораз зменшується і сего року становить 420.
Серафинці, 27 грудня 1926
II
Село Серафинці досить просторе і має вигляд довгого вужа завдовжки близько 5 кілометрів. За статистикою від 1931 року, тут налічувалося 811 хат і 3454 мешканці. Площа села становила 3 квадратних кілометри.
Через дві третини села протікає потік Гуркало, який з'єднується з потоком Лімець, що тече від Городенки і протікає через третину Серафинців. Отже, село розташоване над двома потічками, які приносять йому багато користі.
Населення тут українське, але є й кілька польських родин, які до поляків не признаються. В загальному населення складається з 80 різних прізвищ. Із них половина закінчується на -ський та -ич. Два прізвища татарського походження (Болук й Алі). Татари вихрестилися і поодружувалися з християнками.
Село почало осідати десь близько 1500 року на південний схід від теперішнього і мало назву Ямгорів.
Під час татарського наїзду 1622 року воно було цілком знищене, лише декільком родинам вдалось уціліти. Мешканці ховалися поміж скель уздовж потока Гуркала.
Після татарського набігу село стало відбудовуватись у верхів'ї Гуркала. Тут були початкові числа хат на чолі з центром тодішньої «культури» - корчмою, яка мала перше число.
На полях височіли два кургани, на яких запалювали вогні при набігах татар. Від тих курганів взяли назву родини Курганевичів. Десь у тому місці, де тепер місцевий цвинтар, було турецьке поселення, сліди якого в формі черепків і пляшок знаходимо при копанні могил.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Реферат на тему: Моє село – Серафинці

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок