Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Основні етапи українського національного відродження у Галичині (18-19 ст.)

Основні етапи українського національного відродження у Галичині (18-19 ст.)

Назва:
Основні етапи українського національного відродження у Галичині (18-19 ст.)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,78 KB
Завантажень:
425
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Основні етапи українського національного відродження у Галичині (18-19 ст.)


Впродовж XIV-XVI ст. населення українських земель вважало себе “руським” (“руссю”, “русинами”), а самий термін “Русь”, остаточно втративши своє первинне, вузьке значення, виступав як назва всього східнослов’янського ареалу. Втім, складні політичні та етнокультурні процеси окресленого періоду не могли не позначитись на цілісності цього поняття, в межах якого стали виділяти “Малу”, “Велику”, “Червону”, “Білу” й “Чорну” Русь.
“Малоросійська” традиція є найдавнішою на теренах України. Її започаткували галицько-волинські князі, ініціювавши створення власної митрополії в межах колишньої загальноруської (близько 1303 р.). цей феномен був осмислений візантійськими ієрархами як виділення зі складу “Великої Русі” (у грецькій огласовці – Росії), що охоплювала 19 єпархій, “Малої Русі”, в складі галицької, холмської, перемишльської, володимиро-волинської, луцької та туровської єпископій (тобто Галичини, Волині й Турово-Пінщини). Попри всю ефемерність цього новотвору, запроваджена греками термінологія прижилась на місцевому ґрунті, потрапивши й до світської титулатури: останній галицько-волинський володар Юрій-Болеслав II у 30-х рр. XIV ст. іменував себе "князем усієї Малої Русі"; "королем Ляхії та Малої Русі" називали польського короля Казимира, котрий поширив свій політичний контроль на значну частку володінь Юрія-Болеслава
Найтрадиційнішим є погляд на витоки Галичини з точки зору київського літописання. В “доісторичній” довідці про племена східних слов’ян, в “Повісті давноминулих років” в одному місці про хорватів (тобто, головне прикарпатське плем’я) взагалі нічого не сказано, а в другому вони уміщені лише наприкінці списку, що зроджує підозру про пізнішу дописку. Безпосередньо в літописному тексті перша згадка про ці землі припадає на 981 рік, під яким сповіщається, що Володимир Святославович відібрав Перемишль, Червень і “іни гради” в ляхів. Це повідомлення свого часу (а іноді і тепер) змушувало істориків ламати стоси списів: хто в кого і чи легітимно ті Червенські городи відібрав? Але чомусь ніхто не міркував над питанням: що забрав? Річ у тому, що Червенські городи відносилися до Волині, а Перемишль – до Галичини… Підкоривши невідомо що, Володимир засновує однойменне місто (Волинський) і садовить там єпископа, хоча логічніше було поставити його в старішому та важливішому Перемишлі (а може там уже було єпископство!). В 993 році Володимир йде війною, тим разом на хорватів – результат невідомий, але цей етнонім в подальшому на сторінках літопису не згадується. В IX столітті маємо лише дві короткі звістки про бойові дії навколо тих самих Червенських городів. І лише після Любецького з’їзду 1097 року в галицьких уділах на столи сідають представники Рюриковичів. Ясно, що після цієї дати ці землі та їхні князі дедалі частіше фігурують у київському літописанні, яке закінчується майже тріумфальним життєписом Ярослава Осьмомисла і дублюється фрагментами “Слова про Ігорів похід”. І нарешті ми підходимо до так званого “Галицько-Волинського літопису”. “Так званого” тому, бо давно відомо, що його галицька частина в своїй основі – це літературний твір – біографія Данила Романовича, де датування зроблене пізніше і не завжди слушно, а лише відтак включене до літописних ізводів. Літопис прийнято вважати 100%-им джерелом з історії Галичини, але таке твердження є також не більш, ніж історичним штампом, фальшивість якого чомусь досі не змогли (чи не захотіли?) розгледіти дослідники, незважаючи на всю прозорість тенденційности.
Справа у тім, що давно відомо: “Галицько-Волинський літопис” написав у Холмі (тобто на Волині) шанувальник (і талановитий!) Данила Романовича. Неупередженому читачеві одразу впадуть у вічі епітети щодо галицьких бояр: невірні, підступні, прокляті галичани. І дійсно, чого вони тільки не витворяють: диктують свої умови князям, піднімають проти них повстання, “замикаються” в містах, захоплюють соляні копальні, запрошують княжити то угрів, то ляхів, то інших Рюриковичів, а факт повішення двох Ігоревичів (синів Ярославни зі “Слова…”) взагалі безпрецедентний випадок в історії не лише Руси, але й Европи.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Основні етапи українського національного відродження у Галичині (18-19 ст.)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок