Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Меценатство періоду Гетьманщини. Іван Мазепа

Меценатство періоду Гетьманщини. Іван Мазепа

Назва:
Меценатство періоду Гетьманщини. Іван Мазепа
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,87 KB
Завантажень:
321
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
РЕФЕРАТ
на тему:
Меценатство періоду Гетьманщини. Іван Мазепа


План
1. Меценатство періоду Гетьманщини. Іван Мазепа.
2. Список літератури


Глухівська доба в історії гетьманської держави на Лівобережжі (1708—1782 рр.) знаменує найвищий розквіт діяльності нової української еліти, до якої належала передусім генеральна, полкова і сотенна старшина, її державотворчі змагання визначили хід української історії XVIII ст., а смаки й уподобання забезпечили "золоту добу" українського барокового мистецтва. Нова еліта в середині XVII ст. прийшла на зміну занепалій родовій аристократії, перебравши її традиціоналізм і певність своїх прав та історичної місії. "Ця невелика купка людей інакше не відзивається, як тільки що вони найперші на цілім світі і що нема від них нікого сильнішого, нікого хоробрішого, нікого розумнішого, і нема ніде нічого доброго, нічого корисного, нічого дійсно вільного, що могло б їм придатися, і все, що у них — то найкраще... При всіх науках і в чужих сторонах пробування зосталися козаками і заховали гарячу любов до своєї власної нації і "солодкої отчизни", — так нарікав царський намісник Петро Рум'янцев у листі до Катерини II.
Органічною складовою багатогранної діяльності української еліти було те, що нині звично називаємо меценатством, але правильніше було б трактувати як певну політику в сфері культури. Адже протегування митцям, літераторам, запровадження мистецьких шкіл, театрів, укладання книгозбірень, широке будівництво — це не панські забаганки. Суть цієї діяльності полягала зовсім не в благодійництві як такому: то був радше суспільний обов'язок, неодмінний атрибут належності до еліти, свідома державницька позиція, спрямована на створення культурного середовища, що відповідало б тим високим критеріям, які завжди так дратували московських намісників в Україні.
Культурна праця мала кілька головних напрямків, кожен з яких заслуговує на окрему увагу. До найважливіших належить діяльність у сфері архітектури — мистецтві, найбільш суспільно обумовленому: фундація монастирів, соборів і парафіяльних церков, високих шкіл та інших громадських установ.
Один із нащадків генеральної старшини так схарактеризував суспільну значущість архітектури: "Архітектура — теж літопис світу: вона промовляє тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази, і коли вже ніщо не говорить про загиблий народ". Це усвідомлювали і гетьман Самойлович, який особисто листувався з архітекторами — виконавцями його замовлень, і гетьман Мазепа, який за 20 років урядування витратив на будівництво, реставрацію і впорядження храмів та монастирів астрономічну суму, що перевищувала десять річних бюджетів Гетьманщини. Чільні представники українського уряду мали поважні підстави для безпосереднього втручання в архітектурний процес: більшість із них здобула таку ж освіту, як і, приміром, найвидатніший київський архітектор XVIII ст. Іван Григорович-Барський, адже курс викладався в Києво-Могилянській колегії. Так що замовник міг спілкуватися із зодчим на рівних — як фахівець із фахівцем.
За часів Гетьманщини в архітектурі виділилися два провідні напрями, які умовно можна назвати державним або гетьманським, і громадянським або парафіяльним. Споруди першого напряму зводилися державним коштом за будівельними програмами, що здійснювалися під патронатом гетьманів чи інших представників генеральної старшини. Найяскравішими зразками цих споруд є Військово-Микільський собор у Києві, Мгарський монастир на Полтавщині та Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві. Споруди ж громадського напряму зводилися міськими й сільськими громадами (парафіями), відбивали народні смаки, і, зазвичай, були вільні від спеціально вироблених ідеологічних програм.
Однією з ознак гетьманського престижу була наявність фамільного монастиря — одного чи кількох. У часи найбільшого економічного піднесення XVII — початку ХУШ ст. гетьмани могли протегувати одразу кільком монастирям: Самойлович опікувався Мгарським, Чернігівським Троїцько-Іллінським, Густинським та деякими меншими; Мазепа — Київським Софіївським, Вознесенським, Микільським, Братським, Глухівським, Успенським, Воз-несенським у Переяславі та ін.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Меценатство періоду Гетьманщини. Іван Мазепа

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок