Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Громадська війна в Україні: нове бачення

Громадська війна в Україні: нове бачення

Назва:
Громадська війна в Україні: нове бачення
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,81 KB
Завантажень:
75
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
В другій декаді листопада минула 81-ша річниця закінчення громадської війни.

17 листопада 1920 року війська під командуванням М.Фрунзе вступили в Ялту – останнє місто кримського півострова. А на західних кордонах України наступного дня Червонокозача дивізія В. Тримакова і кавалерійська бригада І. Котовського увірвалися у Волочиськ. Залишки петлюрівців і білогвардійських загонів С. Булак–Балаховича які на останньому етапі громадської війни спільно воювали проти Червоної армії, перейшли Збруч і пішли у вигнання, в Польщу.

Припинилися воєнні дії, які точилися майже безперервно шість із половиною років. Шість армій Л. Троцького загальною чисельністю в 1,2 млн. стали надійною гарантією стабільності компартійно-радянського режиму в Україні.

Який характер мала громадянська війна, хто брав у ній участь? На ці запитання радянська історіографія давало відповіді, які не можуть нас задовольнити.

Почнемо з того, що на західноукраїнських землях війни практично не було. Українсько-польську війну 1918-1919 рр. громадянською назвати не можна. Це була війна між двома народами, які після розпаду Австро-Угорської імперії прагнули побудувати національні держави, кожен – свою. У нестриманому бажанні відродити Річ Посполиту в кордонах ХVІІІ століття польські правлячі кола зробили все, щоб знищити Західноукраїнську Народну Республіку. В результаті вони формували багатонаціональну нестабільну країну, для існування якої історія відвела невеликий термін.

На українських землях у складі Російської імперії громадянська війна тривала три роки. Варто навіть говорити про низку окремих громадських воєн з перемінним складом учасників, які точилися на багатостраждальній українській землі.

Австро-Угорщина розпалася на національні держави, жодна в яких, включаючи Австрію, не бажала відновлення колишньої імперії. Розпад Російської імперії мав інший характер: національні окраїни прагнули здобути самостійність, а Росія – відновити державну власність у дореволюційних кордонах. Слід зауважити й інші: російська революція мала два різнопланові виміри – національний і соціальний. З одного доку, вона розпадалася на периферійні визвольні революції – українську, білоруську, грузинську та інші, в ході яких виникали національно-демократичні держави. З іншого боку, після повалення самодержавства сформувалися два соціальні табори, які протистояли один одному – радянсько-більшовицький і антибільшовицький.

Антикомуністичні сили були строкатими за походженням – від монархістів до соціалістів. Це стало однією з причин поразки “білої справи”. Не менш важливою причиною краху білогвардійців було примітивне прагнення відновити за всяку ціну “єдину й неділиму Росію”. Намагаючись реставрувати імперію, вони прагнули придушити національно-визвольний рух і розгромити створені ним військові сили.

Більшовики теж віддавали перевагу знищенню національних держав силовими засобами. Разом з тим вони погоджувалися на утворення підконтрольної Москві національної радянської державності, щоб приборкати визвольний рух із середини. Маючи в Україні шість велетенських армій, В.Ленін ініціював утворення “незалежної” УРСР і уклав з нею 28 грудня 1920 року договір із взаємним визнанням повного суверенітету обох держав – Росії та України.

Призвідниками найбільш руйнівного з усіх військових конфліктів – громадської війни – були більшовики. Від середини 1914 року вони закликали перетворити імперіалістичну війну на громадянську. Влітку 1917 року з метою здобути народну підтримку В.Ленін відмовився від основних комуністичних гасел, зокрема від цього. Він став активним прибічником укладання негативного миру з Німеччиною та її союзниками. Як тільки більшовики перейшли до влади, вони склали перемир’я, а потім розпочали переговори про сепаратний мир.

Та одночасно Ленін ініціював комуністичні перетворення, які на першому етапі означали знищення класу великих власників. Це не могло не призвести до громадянської війни. В Україні відбувалися громадянські війні усередині як російського табору (між червоногвардійцями і білогвардійцями), так і українського (між гетьманцями і петлюрівцями). Найбільш жорстокий характер мали війни між українськими і російськими військами. Після утворення самостійних держав вони почали втрачати характер громадянської війни. До таких слід віднести російсько-українські війни 1917-1918 і 1918-1919 рр., а також війну між петлюрівцями і денікінцями.

У війні в Україні втручалися зовнішні сили. Закріплюючись на українській території, вони ставали окупаційною силою і викликали протидію з боку населення. Зокрема, опір німецьким і австро-угорським військам став всенародним, хоч Центральні держави були фактично союзниками гетьмана П.Скоропадського.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Громадська війна в Україні: нове бачення

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок