Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Опір українізації у профспілках Півдня України: 20-ті роки ХХ століття

Опір українізації у профспілках Півдня України: 20-ті роки ХХ століття

Назва:
Опір українізації у профспілках Півдня України: 20-ті роки ХХ століття
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
10,97 KB
Завантажень:
58
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
УДК [94:331.105.44](477)
Опір українізації у профспілках Півдня України: 20-ті роки ХХ століття
У статті розглядаються факти, тенденції спротиву радянській політиці українізації в профспілках Півдня України 1920-х років, які зумовили її крах.
In the following article are examined facts and tendencies of the resistance to the resistance to the soviet policy of Ukrainization in the trade unions of the South of Ukraine in 1920-s, which caused the fall of this policy.
Проблеми українізації в професійних спілках України 20-х років ХХ ст. присвячено ряд праць істориків [1], в яких відмічені певні успіхи цього процесу, наводяться факти спротиву профактива україніза- ційній політиці радянської влади. Однак у більшості праць автори уникають аналізу українофобії як антипода українізації, виявлення її згубного впливу на останню.
Мета дослідження - на основі статистичного і фактичного матеріалу довести провал політики українізації профспілкового руху на Півдні України в 20-ті роки через значний спротив антиукраїнських, шовіністичних сил.
Значення українізації профспілок не підлягає сумніву, оскільки це торкалося масової організації робітників і службовців. ЇЇ українізація надавала можливість призупинити русифікацію серед профспілкової маси і здійснювати вплив на зворотний процес - українське національнокультурне відродження. Але відмічені гіпотетичні можливості не були синхронізовані ні в часі, ні в просторі.
Так, вересневий 1923 р. Пленум Одеського губкому рекомендував профспілковим органам широко розповсюджувати українську мову серед своїх членів. За календарним планом, розробленим губернськими органами, профспілки мали українізуватися у три етапи: до 15 листопада 1924 р. - спілки робземліс, робос, радпрацівників, медсантруд, харчовиків, до 1 лютого 1925 р. - будівельників та транспортників, до 1 травня 1925 р. - решта
окрвідділень профспілок [2].
Накреслений план українізації профспілок був хибним по декількох параметрах.
По-перше, визначав конкретні числа місяця і року виконання, що було не реальним з точки зору виміру такого складного і багатофункціонального явища як українізація (її реалізація передбачала комплекс заходів, розбіжних у часі).
По-друге, план складався без урахування наявного етнічного складу профспілок. А саме - основна маса робітництва, членів профспілок, мешкала в містах або селищах міського типу, а тому її національний склад наближався до складу цих міст, який у південному регіоні не був українським.
Так, у Одесі була найнижчою у порівнянні з іншими промисловими центрами України частка українців у національному складі робітників і службовців - 23,7%. Низьким й було знання української мови: говорили нею - 18%, читали - 7,2%, писали - 4,3% [3]. У складі робітництва Миколаєва нараховувалось 36% українців [4].
Низький відсоток українців серед робітництва обумовлював невелику їх частку і у складі профспілок. Так, у 1922-23 рр. cеред членів Миколаївської профорганізації українці становили лише 13,4%, тоді як росіяни - 66%, євреї - 15,9% [5].
Реалізація українізаційних заходів у профспілковій сфері багато в чому залежала від позицій профапарату. А він також був не українським. Так, за даними на 1 березня 1924 р., навіть серед низового профактиву (завкоми, місцевкоми, уповноважені) Миколаєва було 40,5% росіян, 26,5% євреїв, 23,7% українців та 9,3% інших [6].
Отже, профспілки Півдня мали потужний етнічний репродуктивний показник антиукраїнських настроїв, що виявив українофобії, які суттєво знижували потенційні можливості українізації.
Більш-менш позитивних результатів в українізації вдалося досягти у Первомайсь- кому окрузі. На початку 1925 р., там було цілком українізовано спілки робземліс, ро- бос, на 75-80% - нарзв'язок та робкомгосп, на 25-50% - окррад профспілок (далі ОРПС), медсанпраці, будівельників, робітників мистецтв (далі робмис), нархачу та шкіряників. Майже не українізувалися спілки розпрацівників, металістів, робітників місцевого транспорту. Серед 23-х профак- тивістів добре знали українську мову 5 (21,7%), задовільно - 9 (39,1%), слабо - 6 (26,1%), взагалі не знали троє (13%) [7].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Опір українізації у профспілках Півдня України: 20-ті роки ХХ століття

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок