Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> реферат на тему: Національно-демократична революція в Україні. Боротьба за державність (1917-1920)

Національно-демократична революція в Україні. Боротьба за державність (1917-1920) / сторінка 3

Назва:
Національно-демократична революція в Україні. Боротьба за державність (1917-1920)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,37 KB
Завантажень:
515
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 
 Тісний союз і співробітництво з Тимчасовим урядом (березень — початок червня 1917 p.). Основою його була боротьба зі спадщиною самодержавства, за демократизацію влади в колишній Російській імперії.
2. Поглиблення процесу державного будівництва в Україні (кінець червня — початок вересня 1917 p.). Відбувалося воно на базі автономно-федеративного принципу під впливом стихійного зростання радикалізму мас; досягнення тимчасового компромісу з петроградськими діячами щодо легітимізації автономії України.
3. Боротьба за федерацію національно-державницьких суб'єктів з однорідним соціалістичним центральним урядом (жовтень 1917 — середина січня 1918 p.). З цих питань українські політичні лідери дотримувалися різних поглядів.
4. Існування формально самостійної Української Народної Республіки (УНР) під протекторатом збройних сил Німеччини й Австро-Угорщини (березень — 28 квітня 1918 p.). Винятком був період воєнних дій з радянською Росією, втрати влади в січні-лютому 1918 р.
Військове будівництво та його роль в національно-державному відродженні України
Лютнева революція каталізувала створення різноманітних національних комітетів і організацій в армії, на флотах колишньої імперії. В Петрограді виникла Українська військова рада для формування українізованих частин, яку підтримали матроси й частина офіцерів Морської школи. На Чорноморському флоті серед українців розгорнув організаторську роботу військовий клуб імені І. Сірка. У березні 1917 р. діячі "Братства самостійників" сформували в Києві комітет з організації національних збройних сил, а також Український військовий клуб імені гетьмана П. Полуботка. Солдати-українці, самоорганізовуючись в окремі частини, керувалися насамперед прагматичними цілями: перебування в однорідному культурному середовищі, можливість виконувати військову повинність на Батьківщині, перспектива встигнути до розподілу поміщицьких, земель, мати тісніший зв'язок з рідними. Враховуючи наростання стихійної українізації в армії, УСДРП і УПСР у квітні 1917 р. підтримали ідею створення українських полків, їх передислокації в Україну.
На той час М. Гру шевський і В. Винниченко вважали армію неминучим злом. Якщо прихильники М. Міхновського вбачали в українізації військових підрозділів початок створення національної армії для відродження української державності, то більшість партій в УЦР обмежувалася культурно-просвітницькою роботою.
Тимчасовий уряд, всіляко заохочуючи створення польських, естонських, латиських, чеських частин, не поспішав формувати українські полки. Це, а також використання українських військових підрозділів як "гарматного м'яса", спонукало Одеську Українську військову раду в травні 1917 р. прийняти рішення про припинення відправки на фронт маршових рот, що складалися з українців.
Збільшення кількості українізованих частин змусило задуматись над питанням щодо створення загальновизнаного органу, який би управляв цим процесом. Клуб імені П. Полуботка запропонував скликати Всеукраїнський військовий з'їзд. Цю ідею підтримали лідери УЦР. З'їзд, який почав свою роботу у травні 1917 p., після гострої боротьби самостійників з автономістами схвалив ідею створення національних частин, але тільки з метою поліпшення дисципліни, викорінення дезертирства солдатів. Було також сформовано Український генеральний військовий комітет (УГВК) на чолі з С. Петлюрою. У резолюції з'їзду соціалістам вдалося проштовхнути рішення про ліквідацію після закінчення війни постійної армії та заміну її народною міліцією. Зазначалось, що збройні сили — це опора української демократії, а не державності. Через прихильність до такої концепції УГВК відав лише військово-технічними питаннями, узгоджуючи свою діяльність з командуванням російської армії. У свою чергу УЦР, не маючи чіткої програми військового будівництва, самоусунулась від керівництва цими процесами, а всіх вищих офіцерів вважала контрреволюціонерами та українофобами. Через місяць у Києві, всупереч забороні Тимчасового уряду, розпочав роботу II Всеукраїнський військовий з'їзд, який звернувся до петроградського уряду з вимогою почати широку українізацію в армії та на флоті, визнати щодо цього обов'язковим для російських військових установ рішення УГВК.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 
Реферат на тему: Національно-демократична революція в Україні. Боротьба за державність (1917-1920)

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок