Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Правда про проголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні

Правда про проголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні

Назва:
Правда про проголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,43 KB
Завантажень:
52
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструктивну руїнницьку політику більшовиків.

Центральна Рада й Генеральний секретаріат для стабілізації становища в країні й недопущення анархії в армії закликали регіональні уряди створити однорідний соціалістичний уряд. 17 листопада було ухвалено рішення взяти ініціативу формування такого уряду в свої руки.

Не всі з цих заходів виявилися ефективними. В намаганні створити федеральний уряд далі намірів і балачок справа не просунулася, що, звичайно, було на руку більшовикам, які вбачали у Центральній Раді свого основного суперника в боротьбі за владу. Вони спрямували проти неї цілу низку політичних і воєнних ударів. Розгорнулася шалена пропагандистська кампанія, в перебігу якої Центральну Раду змальовували як контрреволюційну, буржуазно-націоналістичну організацію, що веде таємні переговори з генералом Каледіним. Це — по-перше. По-друге, вживалися заходи для підриву єдності Центральної Ради. Важливу роль у цьому мали відіграти ліві елементи у фракціях українських соціал-демократів та есерів. По-третє, через більшовицькі організації України проштовхувалась ідея переобрання Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді рад шляхом забезпечення на ньому необхідного більшовикам складу делегатів. І, по-четверте, чинився силовий тиск. 27 листопада в Могилеві при Ставці більшовики створили революційний польовий штаб для боротьби з військами Каледіна, Дутова й Центральної Ради, їх оголосили контрреволюційними.

У відповідь на дії червоного Петрограда Генеральний секретаріат наказав розрізненим українізованим частинам, що перебували за межами України, перебазуватися в УНР, а ЗО листопада обеззброїв і вислав з Києва по-більшо-вицькому наставлені частини міського гарнізону. 23 листопада на Українському фронті було укладено перемир'я. Врешті, Центральна Рада дала згоду на проведення в Києві з'їзду представників робітництва, вояцтва та селянства України (Всеукраїнського з'їзду рад).

Не можна не завважити, що дії УЦР і Генерального секретаріату стосовно Петрограда мали оборонний характер. Більшовики випереджали лідерів УЦР на крок чи два в політичній грі, нав'язуючи їм зручні для себе умови. Так, звинувативши українців в обеззброєнні пробільшовицьких частин у Києві, більшовики обеззброїли українізовані частини на Північному та Західному фронтах, блокували їх передислокацію в Україну. Криленко чинив усілякі перепони на шляху створення Українського фронту. Яскравим виявом агресивності Петрограда щодо України став ультиматум РНК до УЦР від 4 грудня — класичний зразок революційної демагогії, яким створювався черговий прецедент для розпалювання конфлікту. У чому ж звинувачував цей документ Центральну Раду? Насамперед у тому, що вона «веде двозначну буржуазну політику»(?). Далі цей невиразний аргумент розшифровувався як небажання Ради скликати Всеукраїнський з'їзд рад, що, мовляв, заважало РНК визнати УЦР повноважним представником трудящих мас України. Звинувачення було безпідставним, бо згаданий з'їзд мав відкритися 4 грудня в Києві, про що, звичайно, не могли не знати в Петрограді. Як бачимо, ультиматум нехтував об'єктивними обставинами. Натомість мовилося в ньому про «кроки» Ради, які унеможливили угоду, бо накази Генерального секретаріату про передислокацію українізованих частин на територію України призвели до дезорганізації фронту. Розмежування між фронтами, зазначалося в ультиматумі, могло бути проведене «лише шляхом організованої угоди урядів обох республік». Що ж, більшовики, розваливши стару армію, намагалися звинуватити в цьому Центральну Раду. Після преамбули йшлося про те, що найбільше турбувало Смольний: обеззброєння Радою пробільшовицьких частин і пропуск на Дон козачих підрозділів. Але якщо на початку ультиматуму РНК визнавав Українську Народну Республіку й навіть її право повністю відділитися од Росії, то останні з його претензій були не чим іншим, як безцеремонним втручанням у внутрішні справи УНР. У завершальній частині цього документа повторювалися ті самі звинувачення й висувалася вимога взяти участь у боротьбі «з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням». У разі неприйняття означених вимог протягом 48 годин РНК оголошував Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні».

Принизлива й неприйнятна для Центральної Ради форма ультиматуму, очевидно, була необхідною Раднаркомові для збройного втручання у внутрішні справи України. Це засвідчив у «Записках о гражданской войне» В.Антонов-Овсієнко: «Зіткнення з Радою уявлялось абсолютно невідворотним, і при мені тов.Криленко, за вказівкою Смольного, відправив у Київ [...} ультиматум».

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Правда про проголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок