Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Неототалітарна парадигма державотворення в Україні

Неототалітарна парадигма державотворення в Україні

Назва:
Неототалітарна парадигма державотворення в Україні
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
5,82 KB
Завантажень:
368
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Реферат на тему:
Неототалітарна парадигма державотворення в Україні


У 1991 році Україна підняла свій національний прапор, не маючи реальної програми політичного та економічного унезалежнення, так само як і власної політичної філософії. І сьогодні українська держава й українське суспільство продовжують перебувати у невизначеному стані. Предметом для внутрішніх дискусій залишаються не тільки стратегія та пріоритети соціально-економічного розвитку, принципи політичного устрою, а й навіть власне державність. Поглиблення кризових явищ, стихійність суспільних процесів украй утруднюють виявлення тенденцій та найближчих перспектив. «Велика» і «європейська» Україна демонструє феномен аморфності політичного життя і з точки зору змісту, і з точки зору форм. Ця характеристика стосується не тільки нинішньої керівної еліти (партії влади), а й тих політичних сил, які сьогодні претендують на роль реальної альтернативи. За цих умов потік критики (найрізноманітнішої за вихідними позиціями, ступенем непримиренності та адресатами), пошук винуватців та ворогів, що став невід’ємною рисою українського політичного процесу, — це, за деяким винятком, спонтанний прояв незадоволення й незгоди, імпульсивна реакція на ескалацію складнощів, але аж ніяк не свідчення дійсного розуміння сутності реальних проблем, можливостей їх розв’язання. Саму українську владу означені проблеми цікавлять лише в межах завдання самозбереження.
Українські проблеми — це явище вимушеного чужою історією й далекого від природного, але по-своєму логічного співіснування несумісного: вкорінених ознак залежного, провінційного, несамодостатнього — та вимог незалежного існування; величезних уламків економічного, політичного й ментального більшовизму — та нагальної потреби трансформацій і побудови цивілізованого суспільства. За нормальних умов держава не може містити в собі такі суперечності й залишатися життєздатною. Ці суперечності не можуть бути згармонізовані, між ними не може бути раціонального компромісу й не може не бути конфлікту. За умов природного самостійного розвитку такий набір внутрішніх проблем міг би скластися лише в революційну ситуацію, що аксіоматично передбачало б наявність потужної політичної та суспільно-економічної динаміки. Такої динаміки українське суспільство не успадкувало. Імпульс до унезалежнення і розбудови власної держави виявився нейтральним за загальногромадським змістом і не зумовив головного — якою саме має стати самостійна Україна.
Характерною ознакою процесу унезалежнення були гіперболізовані сподівання на поліпшення соціально-економічної ситуації, швидкий суспільний поступ. Поширене ставлення до реформ як до безсумнівної справи — один із найбільш стійких і тому дивних міфів посткомуністичної України. Справді, не було (як нема й нині) жодної політичної сили, яка не декларувала б необхідність реформ. Тим часом доводиться констатувати, що жодної достатньо розробленої програми реформ так і не було запропоновано. Це стосується й економіки, і політичної сфери і є закономірним наслідком внутрішньої неготовності українського суспільства до самоорганізації, до вироблення стратегії, яка б сприяла подоланню успадкованої внутрішньої дисґармонії.
Такий стан суспільства — аномалія, свідчення його хвороби. Нездатність усвідомити, сформулювати й забезпечити базові загальнонаціональні інтереси — головна причина політичної та соціально-економічної стаґнації, невиразних перспектив розвитку.
Українському суспільству бракує насамперед певних соціальних верств, які мали б виконувати важливі суспільні функції. Особливо дається взнаки політична слабкість, несамостійність інтелектуальної еліти, кримінально-номенклатурна природа національного підприємництва. Як наслідок — слабкість, несамостійність загальнодемократичного сегменту політичного спектра, який підпрягається до контрольованого номенклатурою державотворчого процесу. Тож державному «самобуду», що ведеться партією влади без проекту, схваленого суспільством, немає реальних альтернатив і хоч трохи істотного опору.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Неототалітарна парадигма державотворення в Україні

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок