Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Михайло Тишкевич – голова надзвичайної дипломатичної місії УНР при Апостольському престолі

Михайло Тишкевич – голова надзвичайної дипломатичної місії УНР при Апостольському престолі

Назва:
Михайло Тишкевич – голова надзвичайної дипломатичної місії УНР при Апостольському престолі
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,55 KB
Завантажень:
453
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему:
Михайло Тишкевич – голова надзвичайної дипломатичної місії УНР при Апостольському престолі


Постать графа Михайла Станіславовича Тишкевича (1857–1930 рр.) належить до тих історичних осіб, імена яких в силу об’єктивних причин почали повертатись в Україну лише після проголошення незалежності. Його далеким предком був литовський князь Гедимін, граф був особисто знайомий із папою Римським Бенедиктом XV, державними діячами Франції Ж. Клемансо та Р. Пуанкаре, зустрічався із Д. Ллойд-Джорджем, архікнязем Вільгельмом Габсбургом (Василем Вишиваним), підтримував дружні стосунки з митрополитом А. Шептицьким, багатьма іншими відомими політиками, дипломатами, військовиками, представниками монархічних династій Європи.
Майбутній український громадський і політичний діяч, дипломат, митець, літературознавець, публіцист, меценат М. Тишкевич народився 20 квітня 1857 р. в селі Андрушівці на Київщині. Він належав до старого аристократичного, давно полонізованого українсько-литовського роду. М. Тишкевич веде свій рід від Василя Тишкевича, воєводи Пінського, а його дружина походить від князя Костянтина Острозького[1]. Він виріс за межами України – у Варшаві та Вільно, в чужому середовищі, зазнаючи спочатку польського, а згодом французького впливів. Батько помер ще молодим, а мати, Олена Кошиківна, займалась благодійною діяльністю.
Повернувшись після закінчення гімназії з Вільно додому, М. Тишкевич відчув свій кровний зв’язок з Батьківщиною, захопився її історією, природою та побутом. Зачарування українською природою спонукало його вступити до Петербурзької Академії Мистецтв, яку він закінчив із відзнакою. У Петербурзі М. Тишкевич проявив себе свідомим українцем. Після служби в російській армії (1879–1880 рр.), він знову повернувся в Україну. Знайомство з видатним істориком Володимиром Антоновичем, захоплення творчістю Тараса Шевченка сприяли його поверненню до українського народу, якому граф служив усе життя. Він був одним із перших аристократів-хлопоманів, що зважилися розірвати зв’язки з ополяченою ріднею і ще в молодості заявити про своє українське коріння[2].
М. Тишкевич виступав у російській, польській та французькій пресі в обороні українських інтересів. У київській газеті “Рада” він засудив русифікацію в Україні. Перебуваючи з 1909 р. на еміграції у Швейцарії, граф друкував у європейських виданнях наукові розвідки з історії України та публіцистичні статті, переважно французькою мовою, в яких відстоював українську справу перед політичними колами західних країн. У 1914 р. М. Тишкевич опублікував статтю в “Journal de Geneve” про антиукраїнські репресії та безчинства російської окупаційної адміністрації губернатора Бобринського у Галичині та Буковині. Вона привернула увагу значної частини урядових кіл Антанти та європейської громадськості. 1919 року в Швейцарії побачили світ його праці: “Історичні документи про Україну”, “Україна перед лицем мирної конференції”, “Українська література”, “Україна і релігійна унія з Римом”, які формували прихильну думку до України та її національно-визвольних змагань[3]. Під час Першої світової війни граф жив у Лозанні, де за його фінансового сприяння та участі виходив тижневик “L’Ukraine” французькою мовою.
У період української революції, як зазначає А. Господин, до М. Тишкевича звертались німецькі дипломати з пропозицією стати гетьманом України, але він відмовився, оскільки не вірив, що німці допоможуть здобути самостійність. Крім того, литовці підтримували кандидатуру М. Тишкевича як нащадка князя Гедиміна на литовського короля, також пропонували були регентом Литви. Однак цих пропозицій він також не прийняв[4].
У період Директорії з 15 лютого 1919 р.,[5] незважаючи на спротив соціалістів, М. Тишкевича було номіновано на посаду голови надзвичайної дипломатичної місії УНР при Апостольському престолі. Її секретарем став Петро Карманський. “Місія до Ватикану, – писав він пізніше, – в очах соціалістичних демократів і соціалістів-революціонерів, які складали уряд Директорії, була непопулярна і вона зразу мусила боротись з фінансовими труднощами”[6].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Михайло Тишкевич – голова надзвичайної дипломатичної місії УНР при Апостольському престолі

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок