Головна Головна -> Реферати українською -> Історія -> Скачати реферат: Політичні партії на прикінці грамодянської війни

Політичні партії на прикінці грамодянської війни / сторінка 4

Назва:
Політичні партії на прикінці грамодянської війни
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
19,58 KB
Завантажень:
1845
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Коли порівняти промову Винниченка з промовою Чехівського, стає ясно, що не все було гаразд, коли голова уряду і голова Директорії дивились так протилежно на основні завдання української політики. А коли сам провід Української Народної Республіки так різнився у своїх поглядах, то що можно було вимагати від українських мас? Вони або підпадали під більшовицьку пропаганду, або ставали байдужими.

Криза, яку переживали український партії, відчутно виявилася під час Трудового конгресу, який засідав у Києві 22 – 28 січня 1919 року. Сама назва “Трудовий конгрес” свідчить, що в Україні відбувалась певна радикалізація, в дусі якої Директорія відводила конгресові роль революційного парламента України.

Конгрес мали складати майже 600 депутатів від селянства робітництва та інтелігенції України. Для Західної України було призначено 65 місць. Попри великі перешкоди на конгрес прибули понад 400 делегатів, із них 36 від Західноукраїнської Республіки зі Львом Бічинським на чолі.

Найбільшу групу складали члени Селянської спілки, яка перебувала під впливом Української соціалістичної революційної партії. Остання вже була розколота на три течії: ліву, центр і праву.

Ліву частину представляли так звані боротьбисти, які боролися за радянську владу. Права стояла на грунті демократичного соціалізму. Центр об’єднував найбільшу частину партії під проводом Михайла Грушеського, Миколи Любинського і Микити Шаповала. Займаючи середню позицію між більшовизмом і демократією, він виступав за передачу влади “трудовим Радам селянських і робітничих депутатів”.

Розбіжність у програмах партійних фракцій неминуче відбилися на ході конгресу, бо кожна фракція вважала за потрібне висунути свої програмні резолюції, сподіваючись вплинути тим на результати нарад. Наприклад, центральна течія УСДПР і фракція незалежників приготували свої окремі резолюції. Різнилися вони тим, що центр намагався провести концепцію державного будівництва, витриману в дусі легітимної традиції, а не залежники тяжили до ідеї соціалістичної революції в суверенній Українській Республіці. Будучи націонал – комуністами, незалежні соціал – демократи бажали забезпечити Україні вільний розвиток. Це виразно звучить у їхній заяві від 26 січня, де, між іншим, сказано, що в сучасний період соціалістичної революції Українська Республіка, не виключаючи угод і союзів для спільних цілей з іншими соціалістичними республіками, повинна в інтересах революції зберегти свою незалежність як певний національний і економічний організм.

Від єврейських партій брали участь Мойсей Рафес і Авраам Ревуцький. Рафес чітко висловився за радянську владу. На відміну від нього Ревуцький зазначив, що обов’язком соціалістичних партій в Україні є стати на шлях історичних завдань пролетаріату, орієнтуючись не на переможця моменту – більшовиків і не на незворотне минуле – єдину Росію Керенського, а на неминуче відродження українського народу.

Попри всю ідеологічну колотнечу, яка відбувалася під час конгресу,та на слабку підготовку конгрес все ж досяг певних успіхів. По – перше, він дав змогу українським політичним партіям перевірити і уточнити свої позиції. По – друге , конгрес, хоч у загальних формах, але зміг скерувати дальшу зовнішню і внутрішню політики уряду. По – третє , найбільш конкретним досягненням конгресу стало прийняття 28 січня тим часової Конституції Української Народної Республіки, яка забезпечувала демократичні засади в державному житті країни.

Слід зазначити, що Трудовий конгрес не розв’язав назрілих питань:що робити далі? з ким миритися? Саме через ці питання розколювалися партії і творилися урядові кризи . Меншість партій, тобто ліве крило соціалістів – революціонерів (боротьбисти) і ліва фракція соціал – демократичної партії, вимагали, щоб уряд УНР прийняв радянську програму і змирився з більшовиками на принципі державної незалежності й суверенності України.

Центральні течії обох партій, які були в більшості на конгресі, не довіряли більшовикам і висловилися за порозуміння з Атлантою.Мабуть факт навали більшовиків мав вирішальне значення в такому рішенні, адже наприкінці січня 1919 року їхні загони підходили до Києва. Зрештою Директорія змушена була 2 лютого залишити місто. З того часу знову починається одіссея українського проводу по більших і менших містах України. Це період новітньої Руїни, сповнений трагізму і героїчних дій.

Аби полегшати порозуміння з Антантою, перед усім із Францією, партії соціал – революціонерів і соціал – демократів вирішили відкликати своїх членів з уряду. Йдучи за рішенням партії, Володимир Винниченко вийшов зі складу Директорії, передавши свої повновагі Симонові Петлюрі. Невдовзі він виїхав за кордон. Так само вчинили Володимир Чехівський, Микита Шаповал і, нарешті най більш авторитетна особа – професор Михайло Грушевський.

**********************

Коли вожді революційного руху тратять голову і в критичний момент кидають поле бою цим вони самі виносят собі політичний присуд.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Політичні партії на прикінці грамодянської війни

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок