Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН "ФАУСТІВСЬКОЇ ДУШІ" У ДРАМАТУРГІЧНОМУ ПРОСТОРІ (ДО ПРОБЛЕМИ:А.СТРИНБЕРГ І ДРАМА НІМЕЦЬКОГО ЕКСПРЕСІОНІЗМУ)

КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН "ФАУСТІВСЬКОЇ ДУШІ" У ДРАМАТУРГІЧНОМУ ПРОСТОРІ (ДО ПРОБЛЕМИ:А.СТРИНБЕРГ І ДРАМА НІМЕЦЬКОГО ЕКСПРЕСІОНІЗМУ)

Назва:
КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН "ФАУСТІВСЬКОЇ ДУШІ" У ДРАМАТУРГІЧНОМУ ПРОСТОРІ (ДО ПРОБЛЕМИ:А.СТРИНБЕРГ І ДРАМА НІМЕЦЬКОГО ЕКСПРЕСІОНІЗМУ)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,34 KB
Завантажень:
308
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Реферат на тему:
КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН "ФАУСТІВСЬКОЇ ДУШІ"
У ДРАМАТУРГІЧНОМУ ПРОСТОРІ (ДО ПРОБЛЕМИ:
А.СТРИНБЕРГ І ДРАМА НІМЕЦЬКОГО ЕКСПРЕСІОНІЗМУ)


"Фаустівська культура", "фаустівська душа" – ключові поняття концепції О.Шпенглера ("Занепад Європи", 1918), у яких розгортається авторська міфологема сучасної культури і душі західної людини. В основі цієї міфологеми – реальний культурний та художній феномен доктора Фауста Й.В.Ґете, що філософськи й психологічно передбачив майбутнє Західної Європи. Ґете відкриває безкінечну перспективу фаустівської душі у "Вічній Жіночності", – Шпенглер, який відмовився від фінального "містичного хору", бачить у ній симптоми необоротного виснаження духовної та творчої сили людства. Ґетевський пафос ствердження і примирення у фіналі, вознесіння "безсмертної сутності Фауста" обертаються дійсно мефістофельським запереченням – "сходженням нігілізму", що, за Шпенглером, визначає сутність фаустівської душі, можливості якої було повністю реалізовано.
У фаустівській культурі, на думку філософа, усе зводиться до проблеми "Я". Сучасна людина усвідомлює себе не як частину єдиного духу, певного магічного МИ, а як відокремлене, войовниче Я, що прагне самоствердження та безмежної свободи. Це "Я, затерянное в бесконечности; всецело сила, но бессильная в бесконечности более великих сил; всецело воля, но исполненная страха перед своей свободой."1. Це "трагічна душа" у світі без Бога та істинної віри, що залишена сама собі; вона приречена на "вічну невирішеність". Надзвичайна потреба фаустівського Я у "вирішенні" перетворила сучасне мистецтво на засіб самозвинувачення, каяття й безкінечної сповіді; виникає "мистецтво як психологія". "Созерцание мира исчезло перед нескончаемым разрыванием собственной души"2, – констатує Шпенглер симптоматичну зміну художньої свідомості на зламі ХІХ-ХХ століть.
Драматургія німецького експресіонізму та його найближчого попередника А. Стриндберга – автопортрет фаустівської душі, художнє втілення і закономірний розвиток драми фаустівської людини як у ґетевському, так і у шпенглерівському її розумінні. Потреба "розрадити душу" виявляється у прагненні творчої особистості до самовтілення (такою є творчість Стриндберга) та самовираження (основна психологічна настанова "мистецтва вираження" експресіонізму). Ця потреба реалізується у художній формі, яка відповідає внутрішньому Я драматурга, побудована за його законами і являє собою простір цього Я. Виникає "картина душі" як певного внутрішнього "протисвіту" (Шпенглер) – невидимого, але репрезентованого у відповідних образах, подобах, символах3.
Першим стилістично повним і адекватним самовтіленням Стриндберга стала його трилогія "На шляху до Дамаска" (1898-1904), якою він завершив століття, що минуло, та відкрив нове століття й новий відрізок свого духовного і творчого шляху. Закінчивши першу частину трилогії, драматург каже друзям, що створив не просто "новий жанр", а й найкраще з усього, що написав. Твір сприймається ним як "новий жанр", напевно, перш за все тому, що побудовано його всупереч законам драми, і назвати його драмою у звичному розумінні не можна. У п’єсі немає ані розвитку дії, ані руху характерів, ані "характерів" як таких; вона не містить інтриги, і конфлікт, концентруючись від першої до останньої сцени, не веде до розв’язки. Її побудовано не за певними драматургічними законами, а за законами розвитку душі; її зміст – не події та вчинки, вмотивовані причинно-наслідковими відносинами, а пам’ять, внутрішній стан, почуття, що часом розвиваються всупереч логіці та здоровому глузду.
Єдність та безперервність дії у такій "драмі" необов’язкові й несуттєві, єдності часу й місця взагалі не співвідносні з єдністю Я, яке вона намагається представити. З часом "На шляху до Дамаска" отримує статус першої експресіоністської Ich-Drama. Структуру і поетику цієї драматичної форми визначає фактор "Ausstrahlungen des Ichs" (випромінювання Я), що створює простір, у якому все є проекцією свідомості та підсвідомості героя, "випромінюванням" його внутрішнього Я.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН "ФАУСТІВСЬКОЇ ДУШІ" У ДРАМАТУРГІЧНОМУ ПРОСТОРІ (ДО ПРОБЛЕМИ:А.СТРИНБЕРГ І ДРАМА НІМЕЦЬКОГО ЕКСПРЕСІОНІЗМУ)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок