Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Драматургія І Франка

Драматургія І Франка

Назва:
Драматургія І Франка
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
17,01 KB
Завантажень:
186
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.6


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Кількісно невелика серед усієї літературної спадщини І.Франка, його драматургія позначена високим рівнем художності й так само, як і театрально-критична й театрознавча діяльність письменника, зосередила у собі найважливіші ключові проблеми свого часу. Серед причин, з яких Франко у різні періоди життя звертався до цього роду творчості, можна відокремити дві найголовніші: гостре почуття відповідальності за долю сучасного йому галицького театру і розуміння найбільшої доцільності драматургічних засобів для виразу тих думок, які хвилювали митця. Утім, найліпше пояснив це сам письменник у листі до А.Кримського 16 серпня 1898 року: „... скажу Вам, що драма – моя стародавня страть. Ще в гімназії я писав історичні драми, а бувши студентом університету, виставив був навіть одну драму на аматорськім спектаклі. Але я тоді зневірився в своїй драматичній здібності і надовго покинув писати драму. Тільки статті пані Крживіцької в варшавськім „Глосі” про те, що мої новели мають в собі багато драматизму, спонукали мене думати знов про компонування драм, а конкурс, розписаний Виділом краєвид на руські драматичні твори, заставив мене написати „Украдене щастя”. Сю драму я кілька разів переробляв. ЇЇ успіх спонукав мене писати дальші драми: „Рябину”, „Учителя”, „Кам’яну душу”, „Сон Святослава”, „Майстер Чирняка” і „Будку №27” (останні дві одноактові). Страшенне безладдя, яке панує в галицькім театрі, і систематичне елімінування народної штуки в репертуарі директором Лопатинським знеохотили мене до драми. У мене є розпочата історична драма з часів Хмельницького, та чи і коли я скінчу її – святий знає”.

Зацікавленням Франка-гімназиста тематикою зі стародавньої історії та міфології сприяла навчальна праця його над перекладами „Антігони” й „Електрик” Софокла, „Іліади” та „Одісеї” Гомера. У його листах знаходимо відомості про написані ним тоді трагедії „Месть яничара” й „Ахілл”, про задуми й розроблені плани драм, пов’язаних з образами Прометея (то мала бути перша частина трилогії про боротьбу „Богів з Титанами”), слов’янського божества Мокоші. Для театральної трупи О.Бачинського молодий письменник перекладав і переробляв драми К.Гуцкова „Аріель Акоста” (переклад не завершено) і Ф.Раймунда „Марнотратник”, популярні оперети „Пансіонерки”, „Прекрасна Єлена”, „Облога корабля”. Уся ця робота, безперечно, допомогла йому освоїти техніку драматургічного ремесла, опанувати закони сценічності. Що ж до ідейно-політичного спрямування театру, здатного служити інтересам народу, Франко замислиться всерйоз пізніше і дійде висновку про найширші його обов’язки – давати „картину української громадськості”, „картину взаємних впливів різних суспільних верств нашого краю і українського народу”, і тому „хай його не вабить французька оперетка, ані салонне базікання”.

У власній творчості І.Франко більше розробляв теми з життя свого краю, хоч і не відмовлявся й надалі від перекладів. А в переробці драми П.Кальдерона „Саламейський алькальд”, яку назвав „Війт заламейський”, зумів, як відзначила преса після першої вистави (1894 р.), подати „образ нашої теперішньої дійсності”.

Співвідношення і взаємопов’язаність компромісу й зради (пошук межі, за якою перше переростає в друге), визначення свого обов’язку перед батьківщиною, засобів служіння їй – виходять на перший план у п’єсах „Три князі на один престол” та „Славой Хрудош”, де відсутні вказівки на час і місце дії, як і будь-які ознаки обставин чи зовнішності персонажів. Є тут не лише натяки, а й прямі публіцистичні роздуми про соціальну справедливість і про те, наскільки складна її взаємодія з патріотичними почуттями. Водночас відчутний спадкоємний зв’язок єднає ці твори зі слов’янським епосом, яким І.Франко захоплювався з юнацьких років (перекладав „Слово про Ігорів похід”, „Зелено гірський рукопис” та „Краледвірський рукопис”). Утвердження єдності народу, що захлинається в крові міжусобних воєн і втрачає здатність протистояти зовнішнім ворогам, звеличення вірності люблячої жінки-слов’янки (Мирослава), осудження владолюбства, що зневажає інтереси рідного народу (Ростислав), і шана тим, хто вузько особисті поривання підкорює потребам рідного краю (Ратибор, Всеволод, Славой), - ці традиційні ідейні тенденції, що склалися ще у письменстві Київської Русі, виявилися визначальними у демократичній літературі ХІХ століття.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Драматургія І Франка

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок