Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Античність у поетичних творах Яра Славутича

Античність у поетичних творах Яра Славутича

Назва:
Античність у поетичних творах Яра Славутича
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
37,32 KB
Завантажень:
25
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Рецепція античних образів та мотивів у літературі XX століття сприяє збагаченню арсеналу образів української літератури, набуває концептуальної авторської насиченості, проектується на національний ґрунт. Крім того, різноманітні проблеми загальнонародного й особистісного спрямування, переосмислюючись, вводяться в античний контекст. У широкому розумінні сучасні українські автори використовують античні мотиви у двох аспектах: або як історичне першоджерело, яке повинне ознайомити читача з історичними проблемами світу та людства, або як матеріал для алегоричного тлумачення – із вкладанням у давній традиційний матеріал нового змісту.

У функціонуванні античних елементів у сучасній літературі можна виділити два рівні. З боку образного вживання – це загальнолюдські символи, які в тексті твору наповнюються авторськими інтерпретаціями. А з боку структури художнього тексту – це своєрідні мовні трафарети, які автор використовує у готовому вигляді заради яскравості та виразності мови (так зване фразеологічне вживання).

У поезіях Яра Славутича ремінісценції є органічною часткою авторсткої художньої палітри. Слід при тому зазначити, що в сучасному українському літературному процесі античні мотиви та образи функціонують доволі плідно. Поезії Яра Славутича у цьому плані позбавлені необхідності приховувати авторські думки аж надто безпосередньо. Творець відвертий з читачем, а його алегорії є суто художніми .Умовно всі античні образи, використані Славутичем, поділяємо на кілька груп:

1. Інтимна і пейзажна лірика із вкрапленнями античних міфологічних імен (Антей, Аполлон, Дюнісій, Одіссей, Мойра, Муза, Пан, Пандора, Пенелопа тощо) і географічних назв (Делос, Парнас).

2. Громадська лірика (зокрема поезії автобіографічного характеру) з використанням імен давньогрецької міфології (Антей, Аріадна, Орфей, Паріс, Прометей, Протей тощо). До того ж це поезії високої напруги, де збільшити відповідний емоційний вплив допомагають алюзії.

3. Вірші про чужину, які досить близькі до перших двох груп, але мають і свої відмінності: автор уводить у тло поезій саме найтрагічніші образи античної міфології (Кассандра, Електра).

4. Поезії, наснажені античними образами та мотивами, глибоко пов'язаними із сучасними авторові подіями (амазонки, Персей).

5. Літературні портрети-посвяти, де присутня подвійна рецепція античних імен і реалій (спочатку поетами-неокласиками, а потім Яром Славутичем).

Найбільш кількісно виявленою є перша група, де автор наскрізно використовує взяті з античної міфології образи, які були й раніше органічно сприйняті українською літературою та традиційно використовуються в контексті аналогій з національною культурою та історією. Але при тому визначаємо авторську тенденцію Славутича-лірика до яскравого забарвлення поезій античними вкрапленнями, до урізноманітнення й пожвавлення їх емоційного впливу. Так, на означення почуття кохання Яр Славутич використовує у канві поетичних рядків “мовні трафарети” античного походження:

Задля відваги глянув я назад

І там побачив: сяєвом палали

Високих сосон мідні стовбури -

Немов із мармуру ставні колони

Побіля входу у Венерин храм [1,35]

Або інший епізод:

Дужим коханням Амурові стріли

Били в серця інуггів однині... [1,220]

Венера у римській міфології ототожнена з давньогрецькою Афродитою – як богиня вроди й кохання. Амур – божество кохання у римській міфології (за грецькою – Ерос) – один із найдавніших богів космогонічного характеру, головна зв'язуюча сила Всесвіту. Використовуючи ці імена, Славутич увиразнює тексти творів, які набувають у свою чергу емоційного навантаження.

Лірика митця наснажена класичними для рецепції образами давньогрецької міфології, які символізують натхнення та творчість. У цьому плані найвдалішим видається залучення теонімів Аполлон, Муза, Діонісій та міфологічних географічних назв Парнас, Кастальське джерело тощо. Так, у середині 50-х років перо Яра Славутича закарбовує:

Раюю на горі – як на Парнасі.

Внизу бринить Великий океан [1,145].

Коли ж тумани, з сонцем повсякчас,

Надходять валом на гірське узлісся,

Милуйсь і думай - ти відкрив Парнас! [1,147]

Парнас – традиційне позначення святилища поезії, місце перебування муз і Аполлона (у переносному значенні – світ поезії), і тому в наведених рядках присутній величний настрій, оптимізм, за термінологією художників – переважає білий колір.

За міфами, на Парнасі додає свіжості та святості Кастальське джерело. У 1968 році під час відвідання Дельфів Яр Славутич творить під враженням від нього однойменного вірша. У цій поезії античні ремінісценції виконують порівняно з традиційними дещо іншу функцію: автор використовує назви Парнас і Кастальське джерело для створення контрасту з урбанізованим, цивілізованим життям нашого сучасника:

Хай новоатомні рапсоди часу

Пильнують путь космічної плавби,

Серед ракет шукаючи окрасу,

А я люблю Кастальське джерело,

Молюсь до схилів і лісів Парнасу... [1,233]

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Античність у поетичних творах Яра Славутича

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок