Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> ДМИТРО МАРКОВИЧ (1848-1920)

ДМИТРО МАРКОВИЧ (1848-1920)

Назва:
ДМИТРО МАРКОВИЧ (1848-1920)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
47,09 KB
Завантажень:
60
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 
Це звертання Маркович написав 17 серпня 1917 р., готуючи до видання свої твори. Через 85 років після майже повного забуття він знову відкриває читачам, тепер вільної України, історію душі і думки народу.

Біографія.

Він народився 25 жовтня 1848 р. в м. Полтаві в дворянській родині, на Св. Димитрія Солоусь-кого.

Батько, Василь Васильович Маркович, вчився в Першому кадетському корпусі в Петербурзі. Він — один з тих випускників, кого з наказу царя було покарано 500 різками за співчуття бунтарям 1825 р., і хто, одержавши офіцерський чин, був направлений на Кавказ воювати з черкесами.

Волелюбність, хоробрість, чесність і врода черкесів уразили Василя Васильовича. Він навіки полюбив цей героїчний народ, що так гаряче захищав свою свободу, і часто розповідав про нього дітям. «Я з малих літ згадував ті оповідання, — пізніше писав Д. Маркович, — любив той дикий вільнолюбивий люд і привчався ненавидіти насильників і насильство, а батько здавався мені героєм» [459].

В. В. Маркович був палкий, веселий, красномовний, дотепний. Мав гострий язик, за що його недолюблювали й боялися. Батько багато чи- ] тав, особливо Діккенса й Теккерея. Англоман, Василь Васильович захоплювався всім англій-

Шаркович Д. Лист до читача // По степах та хуторах.— К., 1991. — С. 454—455. Далі, посилаючись на це видання, в дужках зазначаємо лише сторінку.

286

ським, висміював усе російське і «шпетив на всю губу» царів і деспотизм, ненависть до яких виніс з кадетського корпусу; поважав англійську націю за сміливість, торговельний розум, парламентаризм, порядок і свободу громадянина; критикував російських суддів-хапуг, поліцію, що бере хабарі й не дає ні вільно жити, ні вільно дихати.

Дід письменника був власником величезних маєтків на Полтавщині (Кульжинці), Чернігівщині (ґрунти й хутори), Вороніжщині на Хопрі (кінські заводи), але після своєї смерті лишив великі борги. Сини-спадкоємці (а їх було 18) посварилися, за безцінь спродали спадщину і, одержавши по 12—18 тисяч рублів у асигнаціях, збіднілі, роз'їхалися в різні сторони.

Батько письменника мусив стати на службу казенного лісництва. Він любив сільське життя; полювання, любив бродити по лісах, болотах, брав з собою й семирічного сина — Дмитра.

Розповіді батька про рослини, птахів, звірів зачаровували малого хлопця, а безпосереднє спілкування з природою наповнювало дитяче серце щирістю, вразливістю, тонкою чутливістю і вишуканістю естетичного смаку.

Мати письменника Антуанетта Францівна де Ойва, дочка професора іноземних мов та німецької, французької й англійської літератури в Олександрівському ліцеї (у Царському Селі), прекрасно грала на фортепіано, знала кілька мов, філософію; орієнтувалась в історії всього світу, крім Росії, яка, на думку її батька, не мала жодної історії. «Як чужоземець і культурна людина, — згадував про діда Д. Маркович, — він відносився з великим презирством до російських інституцій, які підтримували кріпацтво, і до власників кріпаків, поміщиків; сміявся з некультурності та дикунства звичаїв російських і все це передав своїй дочці, а моїй мамі» [459—460].

Матері не виповнилося і 16-ти, коли вона вийшла заміж, щиро покохавши. Маленького зросту, стримана, делікатна, горда, вона була протилежністю свого чоловіка. Батько не міг всидіти на місці, часто ходив у гості, мати ж сиділа завжди з дітьми, які народжувалися після одруження майже щороку: «У нас вдома розмова йшла на російській мові, — згадував письменник. — Мама зі мною говорила на французькій, а з сестрою — по-німецьки, а батько й пани — по-ро-сійськи, але з народом — по-українськи; батько з деякими приятелями — по-українськи, а більше була прийнята серед панів мова російська. Батько добре співав українських пісень і нас, дітей, навчав, а мама акомпаніювала на роялі» [480].

У такій благодатній атмосфері інтернаціональних культур, історій, мов ріс і виховувався майбутній письменник. Українську ж мову міг чути тільки від прислуги, з якою найбільше любив спілкуватися і від якої навчився жити, ненавидіти насильство й бійку, сприймати і переживати біль простих людей, як свій власний.

287

В автобіографії Маркович згадує стефаниківськоі сили епізод з дитячих літ, пов'язаний з розповіддю його однолітка Іванка про те, як того двічі бив різками управитель, і як сильно, до знемоги, боліло його тіло. Повертаючись з гостей додому, мама помітила тривогу і біль в очах свого сина. Як з'ясувалося, її син переживав біль Іванка. «Не треба бути таким нервовим, — заспокоювала мама, — тебе ж не били? Чому ж тобі болить? То не може бути, то ти вигадуєш.

Але мені боліло поправді, бо я не міг забути Іванка і його сліз» [480].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 



Реферат на тему: ДМИТРО МАРКОВИЧ (1848-1920)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок