Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> ІВАН ТОБІЛЕВИЧ (І. КАРПЕНКО-КАРИЙ) (1845-1907)

ІВАН ТОБІЛЕВИЧ (І. КАРПЕНКО-КАРИЙ) (1845-1907)

Назва:
ІВАН ТОБІЛЕВИЧ (І. КАРПЕНКО-КАРИЙ) (1845-1907)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
78,55 KB
Завантажень:
421
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 
Біографія

Іван Карпович Тобілевич народився 17 вересня (29 вересня за н. ст.) 1845 року в с. Арсенівка біля Єлисаветграда, на Херсонщині (Велико-висківська волость, нині село Веселівка Ново-миргородського району Кіровоградської області) в родині дрібного шляхтича, управителя панських економій.

Батько драматурга був людиною розумною, дотепною, з великим досвідом вдумливо прожитого життя. Саме від нього взяв Іван у спадок «силу всяких спостереженнів та життьового досвіду, з якого потім немов з багатого джерела черпав, раз у раз користуючись у своїх творах»2.

Є. Чикаленко у своїх спогадах відзначав неабиякий артистизм Карпа Тобілевича: «Людина це була нещоденна: в йому заховані були ті таланти, що так яскраво розцвіли в його дітях... Коли він розказував що-небудь страшне, то так мальовничо розказував, що аж волосся на голові, бувало, їжиться, а як розкаже якийсь комічний випадок, то всі аж падають од сміху»3. «Дух народної мови, її колорит блискучий, живу образність напевне засвійчив Іван з уст батькових»4.

Мати І. Тобілевича, Євдокія Зиновіївна, з роду Садовських, до шлюбу кріпачка пана Золотниць-кого —- з містечка Саксагані Катеринославської губернії (тепер с. Саксагань П'ятихатського району Дніпропетровської області). «Про матір особ-

'Франко І. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) // Зібр. творів: У 50 т. — К., 1982. — Т. 37. — С. 374.

2Єфремов С. Карпенко-Карий (їв. К. Тобілевич): Критично-біографічний нарис. — К., 1924. — С. 9.

3Чикаленко Є. І. К. Тобілевич // Рада. — 1909. — С. 198.

іЄфремов С. Карпенко-Карий (їв. К. Тобілевич): Критично-біографічний нарис. — С. 10—11.

537

ливо теплі спогади зостались у її талановитого сина, та й не у його самого, — пише С. Єфремов, — адже і Садовський, і Саксаган-ський — обидва свої артистичні псевдоніми взяли од матері, ніби оддячуючись їй своєю славою. Була то людина великого серця, чулої та любивої душі. Надивившись ще за дівоцтва на кріпацькі порядки та на власній шиї кріпацького ярма закуштувавши, Євдокія Зиновіївна опісля сама стала за доброго генія для кріпаків, коли чоловік її був уже за вправителя по панських маєтках, і раз у раз обороняла людей од всякої напасті, звичайної в кріпацькому побуті»1. Певне, свою людяну вдачу і передала вона синові, оте міцне зерно добра в його душі заложивши. Спадщина і з цього боку добра була»2.

Незначною була офіційна освіта, якою змушений був обмежитися Іван Карпович. Після неминучої тоді науки у дяка подальшу освіту здобув він у трикласній повітовій школі в невеличкому місті Боб-ринці (1856—1859). А згодом розвивав свій могутній інтелект самоосвітою, що було характерним для більшості українських письменників.

Шкільні роки залишили в юнака добру згадку про вчителя історії Гордова, який запрошував Івана до себе, давав книжки, щоб поглибити його освіту. Через Гордова познайомився згодом (уже в Херсоні) з Дмитром Пильчиковим, «який мав надзвичайний вплив на формування не самого тільки Тобілевича, і в історії нашого громадського розвитку займав виключне місце як невтомний української ідеї пропагатор і незрівняний майстер усного слова»3.

Коли І. Тобілевичу виповнилося чотирнадцять, почалася для нього сувора школа життя — шлях, характерний для більшості українських письменників, його попередників і сучасників. Юнак почав працювати писарем у канцелярії станового пристава Абрамова у Малій Висці, а згодом працює у Бобринці в повітовому суді (1859— 1865), потім у Єлисаветграді — секретарем поліцейського управління (1865—1868), у Херсоні — столоначальником повітової поліції (1868—1869) і знову повертається до Єлисаветграда на посаду секретаря міської поліції (1869—1883). За несміливими першими кроками на службі прийшли відповідальність і ретельність, з якими брався до кожної справи.

Канцелярщина, побут і розваги чиновників, так блискуче-сати-рично змальовані у «Мартинові Борулі», не зломили юнака. «Міцна вдача, сильна воля, упертість щодо поставленої мети — ці прикме-

'Цікаві факти щодо цього наводить і Софія Тобілевич, друга дружина І. Тобілевича. Див.: ЛНВ. — 1912. — № 9. — С. 311—312.

2Єфремов С. Карпенко-Карий (їв. К. Тобілевич): Критично-біографічний нарис. — С. 11.

3Тобілевич С. Життя і творчість І. Тобілевича (Карпенка-Карого). — К., 1957. — С. 132.

538

ти, що характеризують Карпенка-Карого дозрілого вже віку, теж швидко передалися до нього через низку поколіннів од тих сміливих, зважливих людей, що піонерами йшли на невідомий тоді степ, колишнє «дике поле», аби не гнути шиї під кріпацьке ярмо»1.

Тут вироблялась своєрідна висока культура, яка була традицією і для нащадків. Вона й сприяла тому, що «не зламали одного з тих нащадків ні стара інквізиційна школа, ні розбещена канцелярщина»2, — пише С. Єфремов.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 



Реферат на тему: ІВАН ТОБІЛЕВИЧ (І. КАРПЕНКО-КАРИЙ) (1845-1907)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок