Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Марко Лукич Кропивницький (1840 - 1910)

Марко Лукич Кропивницький (1840 - 1910)

Назва:
Марко Лукич Кропивницький (1840 - 1910)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
34,72 KB
Завантажень:
25
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Багато разів збирався я писать власну біографію, але коли звертався до покійної матері, щоб провірить декотрі факти та щоб поширить згадку про минуле нашої сім'ї, то вона не тільки не згоджувалась, а забороняла мені писать будь-які спогади про її минуле, кажучи, що на її душі лежить тяжкий не спокутаний гріх та сором, котрі завжди слідкують за нею по п'ятах та гнітять її і в домовині не залишать, через що [я й пишу] спогади про дитинячий свій вік здебільшого зі слов знайомих. Батько, звичайно, пристрасно відносився до материного поводження, кажучи: "Мати знала, за кого йшла заміж, я ні з чим від неї не ховався, а пословиця каже: Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте". Він був чоловік труда, труда мозольного, чим і був не під пару матері. "Мертвіїбо сраму не імуть", і я мушу показати поспільству те чорнило, через котре іноді доводиться людині пройти, не без страху озираючись на пройдений путь і не раз зо сну жахаючись. Життя прожить - не поле перейти. Епоха, в котру довелось мені впірнути з головою, є сувора і непомильна вказівка всього мого існування і всієї моєї праці.

АВТОБІОГРАФІЯ

(ЗА 65 РОКІВ)

Я пам'ятаю себе в дитинячих літах мало не з п'ятирічного зросту, з того моменту, як мати покинула нас. Жили ми в слободі Катериновці, імінії князів Кантакузених, де батько був економом. В тодішні часи завідуючий економією звався не управляючим Я пам'ятаю себе в дитинячих літах мало не з п'ятирічного зросту, з того моменту, як мати покинула нас. Жили ми в слободі Катериновці, імінії князів Кантакузених, де батько був економом. В тодішні часи завідуючий економією звався не управляючим або прикажчиком, а економом. Це трапилось, певно, у кінці мая, бо вже цвіла біла акація і бузок, я з старшою сестрою Ганною на підвіконнику відчиненого вікна, звідки набирав повні груди пахучого дурману - повітря; закохувався блискучими зорями, маріючи в думках, що як би то було хороше, коли б можна було наблизитись до них та роздивитись гарненько на те світло, що їх осяює; прислухався до гудіння жуків, котрі часто фурчали навкруги, торкаючись іноді своїми крильцями до виду або до чуба; передражнював перепелиць, котрі підпідьомкали неподалеку, або ж наважувався сюркать заразом з цвіркунами. Від річки ледве доносилось кваканнє жаб, а соловейка, либонь, зовсім не було чуть, бо від нашого помешкання до панського саду, до солов'їв, було багато, було далеченько. Батько був у полі, біля косарів, а мати ще надвечір поїхала з княгинею кататься. Княгиня завжди заїздила за матір'ю, і вони вдвох катались по Катериновціі та по воєнному поселенію Новокрасовці, котре було по той бік річки. В Новокрасовці стояли тоді гусари. Княгиня сама правила кіньми, запряженими у кабріолет, а ззаду сидів грум Іллюшка в галанцях і в циліндрі, і нас це кожен раз дуже цікавило...

Ще був у нас у повиточку брат Владимир, ото і всєї нашої сім'ї. Але перш ніж далі вести розмову, мушу розказать про минуле батька та матері, про те, як вони зростали, як виховувалися, як спізнались і як побрались.

Батько з сімнадцятирічного зросту пішов на свій хліб. Дід мій служив економом у поміщика полковника Живанова, там він і помер, і поховано його в селі Семикосовці, в церковній ограді. Помер дід через застуду: ранньою весною гнався він верхи за вовком та й провалився на річці Комишоватій, та вже і не підвівся з ліжка, аж доки й не помер. Отець мій вчився в Єлисаветграді в повітовій школі у II класі; в добу екзаменів якраз дійшла до нього чутка про смерть батька. Не довго думаючи майнув він за 27 верстов пішки; прийшовши в Живанівку почув він від людей таку рацію, що все, що після діда зосталося, забрала мачуха і невіть куда попленталась, зоставивши пасербицю, меншу сестру батькову, між небом та землею. Перш усього батько попеклувався про сестру, він віддав її в науку до якоїсь знайомої швачки в Єлисаветград; після того батько пішов на слободу і почав у селян жать хліб за сніп. "Спершу було важко жать, -оповідав батько, - здорово лоскотало в поясниці, а як попоробив тижнів зо два, то звик. Раз хазяїни мої, - розказував батько, -полягали після обід на спочивок, а я заходився жать; піт залива мені очі, а мене бере охота дожать-таки четвертого полукіпка до полудня. Зирк, аж їде обніжком полковник, буланим конем на бігунках. Зупинився проти мене та й гука: "А йди, хлопче, сюди!"-Я підійшов, зняв картуза і вклонився. "Ти чий же оце будеш, що без спочивку жнеш?" Я сказав, хто я. Полковник ледве пізнав мене, так я здорово зашмалився та забруднився. Правда, що він мене не часто й бачив; почав розпитувать, і як довідався про мачухин вчинок, звелів однести серпа хазяїнові, а мене посадовив з собою на бігунки. Дорогою зробив він мені екзамена і сказав: "Подивлюсь, який у тебе почерк".

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Марко Лукич Кропивницький (1840 - 1910)

Схожі роботи:


BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок