Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Думи мої, думи мої (Літературний вечір)

Думи мої, думи мої (Літературний вечір)

Назва:
Думи мої, думи мої (Літературний вечір)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,07 KB
Завантажень:
49
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
1. Ведуча. Я вас вітаю з березневим днем. І все-таки зійдуть сніги, і нам привітно усміхнуться дерева своїм листям, трава і квіти. І прилетять гуси-лебеді.

Такого ж березневого дня колись принесли лемки до кріпацької хати маленького хлопчика. Його навали Тарасом. Ріс він швидко і дивувався красі, бо вмів її бачити.

2. (Шевченко-дитина):

Дивлюся, аж світає.

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі поволі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

3. Муза:

По діброві вітер віє.

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Нащо зеленіє?

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

4. Муза: Ой діброво – темний гаю!

Тебе одягає

Тричі на рік... Багатого

Собі батька маєш.

Раз укриє тебе рясно

Зеленим покровом, -

Аж сам собі дивуєшся

На свою діброву...

Надивившись на донечку

Любу, молодую,

Возьме її та й огорне

В ризу золотую.

І сповиє дорогою

Білою габою, -

Та й спать ляже, втомившись

Журбою такою.

5. Шевченко-дитина:

В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми.

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!

6. Ведуча: “Синові моєму Тарасові з спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже добре або велике ледащо; для нього спадщина по мені... нічого не значитиме”. По смерті батьків малого Тараса взяли під свої крила дві музи – Муза живопису і Муза поезії, - щоб зростити і повести у вічність.

7. Шевченко-дорослий: І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє:

Я не одинокий, я не сирота, -

Єсть у мене діти, та де їх подіти?

Заховать з собою? – гріх, душа жива!

(Під запис пісні виходять “Думи” і шикуються “журавлиним крилом”).

8. Учень: Думи мої, думи мої!

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?

9. Учень: Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, -

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти,

В нашу Україну.

10. Дума: Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

І не помяне батько з сином,

Не скаже синові: “Молись,

Молися, сину, за Вкраїну

Його замучили колись”.

Мені однаково чи буде

Той син молитися, чи ні.

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

11. Учень: Довго, довго кров степами

Текла-червоніла.

Текла, текла та й висохла.

Степи зеленіють;

Діти лежать, а над ними

Могили синіють.

Та що з того, що високі?

Ніхто їх не знає,

Ніхто щиро не заплаче,

Ніхто не згадає.

Тільки вітер тихесенько

Повіє над ними.

Тільки роси ранесенько

Сльозами дрібними

Їх умиють. Зійде сонце,

Осушить, пригріє;

А онуки? Їм байдуже,

Багато їх, а хто скаже,

Де Гонти могила, -

Мученика праведного

Де похоронили?

Де Заліняк, душа щира,

Де одпочиває?

12. Учень: Таке диво... отут крові

Пролито людської –

І без ножа. По тім боці

Твердиня й дзвіниця,

Мов та швайка загострена,

Аж чудно дивиться,

От по собі й читаю,

Що на скелі наковано:

Першому – Вторая.

Таке диво наставила.

Тепер же я знаю:

Це той Первий, що розпинав

Нашу Україну,

А Вторая доконала

Вдову сиротину.

...Тяжко, тяжко мені стало,

Так, мов я читаю

Історію України.

Лягло костьми

Людей муштрованих чимало.

А сльоз, а крові? Напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удовїх. А дівочих,

Пролитих тайно серед ночі!

А материних гарячих сліз!

А батькових, старих, кривавих,

Не ріки – море розлилось,

Огненне море!

Слава, слава

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям

Слава!

13. Учень: О боже наш милосердний!

О царя поганий,

Царю проклятий, лукавий,

Аспиде неситий!

Що ти зробив з козаками?

Болота засипав

Благородними костями;

Поставив столицю

На їх трупах катованих!

Не мені,

Великий господи, простому,

Судить великії діла

Твоєї волі. Люта зла

Не дієш без вини нікому.

Молюся, господи, помилуй,

Спаси ти нас, святая сило,

Язви язик мій за хули

Та язви мира ісціли.

14. Учень: Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого бога,

За неї душу погублю.

15. Учень: Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

В чужому краю

Не шукайте, не питайте

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Думи мої, думи мої (Літературний вечір)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок