Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Символіка повісті-притчі Е. Хемінгуея “Старий і море

Символіка повісті-притчі Е. Хемінгуея “Старий і море

Назва:
Символіка повісті-притчі Е. Хемінгуея “Старий і море
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
15,67 KB
Завантажень:
204
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.8


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Кожного великого митця приводить у пантеон історії світової культури свій власний, неповторний шлях: одні стають відомими одразу, ще за життя, інші заживають слави повільно і важко; одні рухаються, сказати б, по прямій, інші — химерними зигзагами. Свій шлях був і в Хемінгуея. Один дослідник в свій час писав, що протягом останніх років вплив Хемінгуея на новітню прозу був такий великий, що його навряд чи можна виміряти. Та й справді, при кінці свого життя письменник був одним із найпопулярніших і найвідоміших письменників у світі. Через те, коли Хемінгуея не стало, дехто схилявся до думки, чи не був письменник звичайним постачальником бестселлерів, якого всі чомусь мали за видатного. Але проаналізувавши його творчість, більше схиляємося до думки, що саме Хемінгуей найбільше в той час протистояв головній заповіді «масової культури». Заповідь ця — пристосовництво, потурання поширеним, стандартним, нерозвиненим смакам. Саме він, вперто йдучи проти течії, прагнув навернути читача в свою віру, прищепити йому свій погляд на світ і на місце людини в ньому.

А починалося усе з того, що закінчивши школу майбутній письменник почав працювати репортером у канзаських газетах. Коли почалася війна, то він став проситися на фронт, але через слабке здоров’я попав тільки в італійські санітарні частини. Після війни знову поринув у репортерство, але одного разу зрозумів, що газетна писанина гальмує розвиток його творчості. Вже маючи дружину і сина він покидає роботу. Переживаючи великі злидні він твердо вірив у свою долю, у свою щасливу зірку. І доля, після великих випробувань, послала йому те, про що мріє кожен письменник — він заставив людей думати по-своєму.

Хемінгуей — один з тих митців, які причетні до найістотнішого перевороту у світовому мистецтві. Він зумів поєднати у собі відомість з популярністю. Хемінгуеєвський струмінь у мистецтві слова являв собою такий виразний і необхідний розрив з попередньою спокійною оповитістю, з усталеною міцністю авторського всебачення, із заокругленістю словесних періодів, що віддаляли себе від об’єкта зображення. Не тільки манера писати, а й манера жити привертала увагу до Хемінгуея, роблячи його водночас і приманкою для газет. Були такі моменти, що автор немов би зливався з своїми персонажами, вони були ним і він був ними. Він робив усе, щоб доказати, що він може те, що робили його герої. Тому його творчість дехто називає наскрізь автобіографічною.

Найпомітніше місце у його творчості займає тема війни. Проте й ця тема у Хемінгуея — манера його життя. Також притаманний поетові й мотив крайньої неблагополучності, страждання, муки, зовнішньої невлаштованості й внутрішньої порожнечі.

Безперечно, у Хемінгуея є безліч чудових шедеврів. Це і «Прощавай зброє» і «По кому подзвін», і «Сніги Кіліманджаро», але чи не найвидатнішим його твором, як і чи не найвидатнішим твором усієї літератури ХХ століття можна назвати повість «Старий і море». Написавши ъъ у 1952 році автор сказав, що я кінець-кінцем добився того, над чим працював усе своє життя. З появою цього твору у Ернеста Хемінгуея завершується сага про трагічне безсилля людини та її казкову нездоланність. В повісті поет-художник знайшов героя, котрого шукав довгі роки. Хемінгуей сам розумів значення цього відкриття і в одному із своїх інтерв’ю сказав: «Мені повезло, що в мене були гарний стариі і гарний хлопчик, а за останній час письменники забули, що такі існують. Крім того, океан заслуговує, щоб про нього написал так само, як про людину. Так що і в цьому повезло. Ці слова важливі тому, що письменник сам заявив, що нарешті знайшов в якості героя гарну людину, іншими словами, героя доброго. Не можна сказати, що усі попередні герої в автора були поганими. Це були люди хороші, але вони потерпали від обставин страшного світу, в якому приречені були жити, ці люди постійно шукали укриття від світу. Вони страждали від внутрішньої рефлексії, від відсутності згоди з симим собою, від недосяжності гармонії в житті і в собі. Навіть від одинокості, на яку приречена людина в цьому розірваному світі.

Вони шукали і знаходили спокій і мир в природі, в спілкуванні з нею. І всі стали втікачами із цивілізованого світу. Старий Сантьяго в «Старому і морі» належить світу природи. Він не тільки прожив усе своє життя в єдності з природою, з морем, він — частина цього світу природи, і він сам так себе й сприймає. Спорідненість його з морем видно вже в його образі, в зовнішності людини, котра все життя провела в морі. Хемінгуей вже на перших сторінках підкреслює примітну деталь зовнішності старого: «Все у нього було старе, крім очей, а очі його були кольром схожі на море, веселі очі людини, яка не здається». Так і виник лейтмотив повісті — людина, що не здається.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Символіка повісті-притчі Е. Хемінгуея “Старий і море

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок