Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Достоєвський “Злочин і кара”

Достоєвський “Злочин і кара”

Назва:
Достоєвський “Злочин і кара”
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
8,71 KB
Завантажень:
456
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.5


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
“Я вбив себе, а не стару жінку”

"Злочин i кара" Ф. М. Достоєвського належить до найбiльш складних творiв росiйської лiтератури. Достоєвський описує страшну картину життя людей у Росiї середини ХIХ ст.

У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним та стиснутим власним безсиллям i безправ'ям. Автор створює книгу про збiднiлих дворянах, "мешканцiв темних куточкiв". До нього нiхто не писав таких книг, та для Достоєвського змiст роману був продиктований самою дiйснiстю.

Подiї, описанi в романi, вiдбуваються в Петербурзi. Петербург Достоєвського - мiсто, в якому неможливо жити: воно нелюдське. Це мiсто "вуличних дiвчат", "трактирних постiйних вiдвiдувачiв", якi шукають у винi хвилинне забуття вiд нудьги. Атмосфера Петербурга - атмосфера безвиходу i глухого кута. У романi багато вуличних сцен. Ось жiнка з жовтим обличчям i запалими очима кидається у воду каналу. I чутнi крики другої жiнки: "До бiса допилася, батюшки, до бiса... Удавитися теж хотiла, з мотузки зняли." Ось один iз сутiнкових епiзодiв. Отримавши вiд Олени Iванiвнi грошi, Раскольников прямує до розпивочної, що мiститься в якомусь пiдвалi. Гидка їжа, задуха "i все це до того просякнуто винним запахом, що здається, вiд одного повiтря можна за п'ять хвилин зробитися п'яним". Тут же звучать вiдчайдушнi слова Мармеладова, вбитого гiркою бiднотою i пияцтвом: "А якщо нема до кого, якщо пiти бiльше нiкуди?"

Простiй людинi в Петербурзi мiсця немає, тому вона занурюється у "сморiд пивничок". Залишаючи шумнi вулицi, автор веде нас у будинки, де живуть його герої.

На мить вiдкриваються дверi в чуже життя, сповнене вiдчаю. Адже страшно жити не лише в "трунi", яку винаймає Раскольников, але i в "потворному сараї" Сонi, i в "прохолодному кутку", де мешкає Мармеладов, i в окремому номерi, "задушливому i тiсному", в якому проводить свою останню нiч перед самогубством Свидригайлов. Доля "маленьких" людей, якi мешкають у таких квартирах - з вiчними злиднями - страшна.

Письменник примушує нас зазирнути в один iз "закуткiв" столицi - родину Мармеладових i йому вiдкривається безодня. "Мармеладов... кумедний, жалюгiдний i потворний, цей обiрванець з його чиновнiчою осанкою, блазень, зi своїм "ораторством" кабацьких завсiдникiв". Та цей "забавник" - людина трагiчної долi. Сповiдуючись перед Раскольниковим, Мармеладов говорить: "Нема куди йти людинi, а це ж треба". Сутнiсть життєвої драми Мармеладова полягає в яснiй свiдомостi, що нiкуди йти, нi до кого йти. Йому лишається одне - загинути, i вiн гине, i загибель його неминуча. Але в цьому i в стражданнях своїх близьких винний i сам Мармеладов. Вiн гостро усвiдомлює свою провину: "А хiба серце у мене не болить вiд того, що я плазую в тузi?" Чи можна жалiти людину, яка вкрала останню копiйку у своїх голодних дiтей? Але Достоєвський примушує нас жалiти негiдного жалю, спiвчувати до негiдного цього спiвчуття! Мармеладову, неможливо не спiвчувати, тому що вiн страждає, бо "вiн все це може вiдчувати". Вiн умiє любити i жертвувати, вiн лишився людиною. Та i не лише Мармеладов, а i багато "маленьких" людей у романi, придушенi бiднотою. Вони нещадно жертвують собою заради добробуту близьких. Соня Мармеладова заради сiм'ї "продала" себе, але чим же краща доля сестри Раскольникова Дунi, яка заради брата i матерi виходить замiж за пана Лужина? Через весь роман проходять подiбнi сцени, що розкривають повсякденну трагiчнiсть життя народу.

Такий свiт, у якому живуть герої Достоєвського, свiт "принижених i ображених", "тих, хто загинув i тих, хто буде гинути". Трагедiя становища героїв Достоєвського полягає не тiльки в безвиходi, але й в усвiдомленнi цього глухого кута: вони бачать, що їхня загибель близька й неминуча, i знаходяться в станi приречених на смерть.

Всiм змiстом роман Достоєвського показує повну неможливiсть знайти будь-який вихiд, якщо залишатись у цьому суспiльствi, адже приймати його закони, жити в такому суспiльствi людинi неможливо!

Вперше роман "Злочин i кара" побачив свiт 1886 року. Це роман про сучасну Росiю, яка пережила епоху найглибших соцiальних зрушень та моральних струсiв, епоху "розладу", роман про сучасного героя, який ввiбрав у себе усi страждання, болi та рани часу.

"Ввечерi жаркого липневого дня, незадовго до заходу сонця, виходить колишнiй студент Родiон Раскольников". Так починався роман Достоєвського. Iз цього моменту без вiдпочинку, у палкiй ненавистi, мареннi - метушиться вулицями Петербурга, зупиняється на мостах, над темними холодними водами каналу, заходить у бруднi шинки герой Достоєвського.

З перших сторiнок роману ми дiзнаємося про те, що Раскольников спокусився на якесь дiло, яке є новим кроком, новим власним словом, мiсяць тому в нього народилася мрiя, до здiйснення якої вiн близький зараз.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Достоєвський “Злочин і кара”

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок