Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Драматургія української діаспори

Драматургія української діаспори

Назва:
Драматургія української діаспори
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
16,08 KB
Завантажень:
88
Оцінка:
 
поточна оцінка 0.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Пустеля чужини – може й найбільша підстава для нашої надії на велике майбутнє нашої літератури.

Юрій Косач.

Драма в літературі української діаспори, можливо, більше ніж будь-який інший жанр, несе на собі відбиток її незвичайної долі...

Лариса Залеська-Онишкевич.

Драматургія діаспори сьогодні повертається до нас обличчям, вражаючи не лише своїм побутуванням в різних, подекуди протилежних типах художнього мислення та засобах поетики, а й, насамперед, унікальністю походження, що визначається її існуванням поза материковою літературою, експериментаторськими пошуками і, чи не найважливіше, своєю незаангажованістю, а власне тим, що народжувалась і формувалась вона в умовах демократичного суспільства, засвоюючи його норми і цінності. Це зазвичай дало змогу письменникам емігрантам витворювати свої цінності в іноетнічному оточенні, зберігаючи при цьому свою власну етнічну ідентичність та культурну самобутність і, що головне, емоційну прив’язаність до своєї історичної Батьківщини – України.

Зважаючи на це, розглядати українську драматургію ХХ століття без цього величезного унікального пласту, що гідно репрезентує творчість драматургів діаспори – неможливо, бо саме в цілісності їх культурно-естетичних та мистецьких шукань, подекуди в відчайдушних дискусіях та запереченні формувалася і розвивалася крона сучасної драматургії.

Втративши Батьківщину і опинившись на чужині, яка на перших порах була незрозумілою і справді чужою, разюче відмінною від усього баченого раніше, митець був переповнений думками і враженнями від усього, що з ним відбувалося і це просилося на папір. Та зовнішня ізоляція від нового світу примушувала шукати шляхів вияву своїх думок про далеку батьківщину і тоді театр став одним з джерел поширення цих думок.

На новому місці письменник постає перед складним (часом нерозв’язним) вибором, який не виникає у минулому, як-от місце в новому суспільстві, нове культурне і літературне середовище, функціональність мови тощо. По-новому постають для нього не лише питання місця, а й часу. Це і його взаємопов’язаність із попередніми поколіннями діаспори, еволюція власної ідентичності в нових умовах, а з іншого боку – зростання часової віддаленості від батьківщини.

Ідентифікаційний зсув внаслідок еміграції зумовлює безліч змін, але насамперед – це роздвоєння між минулим і теперішнім, між почуттям втрати і необхідності набуття, створення чогось нового, що часто асоціюється з бінарною опозицією смерть-відродження. Чим яскравіше бачилося минуле, тим воно було ближчим, недавнім, тим випукліше усвідомлювалося теперішнє й неоднозначно вимальовувалося майбутнє.

Небезпечним для письменників емігрантів могло бути формування психології повернення.

Ю. Шерех писав: “Еміграція завжди стає осередком реставраційних тенденцій і прямувань. Але реставрувати ніколи нічого не можна”.

Звичайно, соціально-організаційна не влаштованість емігрантів відігравала певну негативну роль, особливо це стосувалося особи письменника. Ю. Шерех зазначав: “У краях нового поселення перспективи письменників безрадісні, ніж навіть інтелігентів іншого фаху. Коли маляр чи скульптор чи музика можуть обслуговувати чужу аудиторію, коли науковець може стати до праці в чужих навчальних і наукових закладах, то для письменника, чия творчість до глибини зв’язана з мовою, перехід на чужу аудиторію майже неможливий”.

Проте, з часом ситуація змінилася. Емігранти третьої хвилі виявили надзвичайну активність щодо вливання в громадське політичне і культурно-мистецьке життя народу, серед якого довелося жити. Знання мов, університетська освіта дала змогу перейняти кращі зразки європейської та світової культури, разом з тим не втративши своєї національної сутності.

З часом ширшає аудиторія читачів і глядачів, тому драматична творчість і театральне мистецтво отримує вищий статус і стимулює до появи нових творів. Як зазначав Юрій Тарнавський: “Проблема емігрантського письменника – це не проблема. Дуже багато видатних письменників створили свої найкращі твори (майже всі твори) емігрантами. Візьмемо Джойса, який не зміг жити в Ірландії. Так само Бек кета, Іонеско, Набокова, - я просто не буду перелічувати всіх, але бути емігрантом, писати в еміграції, від народу, частиною якого ти є, мабуть, є корисним. Це дає вам можливість відриватися від чогось і ставати чимось іншим, що є суттєвим. Але це теж залежить від народу, частиною якого ви є”.

Ще один чинник – це потреба естетичного вислову. В результаті з’являються твори контемплативні, для роздумувань. Таким чином з’являються драми для читання, з малою надією на сценічне втілення. Саме тому літературний твір став незалежним від сприйняття глядачів, що дає змогу автору на більшу свободу вияву своєї мистецької позиції. Разом з тим українські емігранти в США вже в перші десятиліття перебування жили й творили свої цінності в американському оточенні, що було значним внеском в загальнонаціональну українську культуру.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Драматургія української діаспори

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок