Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> ІЗ «СОБОРОМ» — У МАЙБУТНЄ!

ІЗ «СОБОРОМ» — У МАЙБУТНЄ!

Назва:
ІЗ «СОБОРОМ» — У МАЙБУТНЄ!
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
16,46 KB
Завантажень:
22
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Іван Бокий

ІЗ «СОБОРОМ» — У МАЙБУТНЄ!

В історії кожної літератури є книги, які позначають віхи сходження культури того чи іншого народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою, безперечно, є «Собор» Олеся Гончара, що завдав тоталітарній тиранії таких обвальних прорушин, за якими почався її розпад, крах.

Цей етапний роман став у боротьбі з деспотією тією разючою, невідпорною зброєю, яка не просто привела до поразки гнилого режиму, а й вивела український народ на дорогу національного відродження. «Собор» виконав роль не стільки інструменту розвалу, скільки єднання, соборності сил українства для творення нового, демократичного устрою життя. А така книга, погодьтесь, важить більше, ніж просто видатне літературне явище. І щастя України, що вона в найтяжчі, найбезпросвітніші часи своїх борінь таке слово, таку духовну опору явила й пронесла крізь терни, бурі й вирви, озброєна непроминущими орієнтирами правди і мудрості.

«Собор» — шостий роман Олеся Гончара, письменника, увінчаного до того вже всіма можливими нагородами й, отже, здавалося б, як писалося в тодішніх послужних характеристиках, «ідеологічно витриманого», читай — вірного режиму. Тим більшим видався удар по режиму, завданий «Собором». Адже яке складалося становище? Його автор — депутат Верховної Ради, член ЦК правлячої партії, лауреат найвищих вітчизняних премій, класик за реальним місцем в українській літературі, втім, і за службовими вимірами перша в ній особа — голова Спілки письменників, — мовби все дано людині для того, щоб у віддяку співати системі осанну, а тут таке нищівне викриття — цитую Тичину двадцятих років — «всієї гнилі, всієї цвілі» ядра цієї системи, що впору було б, як це досі робилося, заборонити твір. Режим, власне, не видаючи ніяких указів, негласно це й зробить. І цим засвідчить свою фатальну помилку, явить лицемірство своєї політики, яка вважала нормальним насильство над духовністю, над талантом. Переможцем же в цьому відкритому двобої з системою вийде Олесь Гончар, котрий, може, вперше так наочно продемонструє найвище достоїнство таланту — його непідкупність. Але для тих, хто уважно стежив за його зростанням у літературі, за вигартуванням його генеральної думи в слові, поява «Собору» і позиція автора у тій боротьбі, що розгорілася навколо роману, не видавались і тоді, коли роман щойно з'явився друком, не видаються й тепер — чверть віку по тому, ні якоюсь випадковістю, ні раптовим прозрінням. Гончар ішов до «Собору» разом із суспільством, а якщо точніше, то, як це й завжди випадало великому таланту, — випереджаючи його в баченні і прекрасного, і потворного, у провісництві грядущих драм і випробувань, злетів людського духу й поразок ницих ідеологічних побудов.

Прихильникам засоціологізованого, одноплощинного прочитання Гончарової творчості це може видатись певною натяжкою, проте й вони не заперечать, що від першопочатків письменник привернув увагу і читацької еліти, і масового шанувальника надзвичайною художньою чесністю і моральним здоров'ям, невмінням підлаштовуватись під стереотипи як книжні, так і суспільні. Згадайте чисті душі і чисту любов героїв «Прапороносців», драматичні, а то й трагічні шукання щастя і свого шляху в житті героями «Таврії» й «Перекопу» — вони не здаються ні марними, ні примарними, хоч би як ми сьогодні ставились до жовтневого перевороту і його насильницької суті. Простежте непросту долю осиротілих за культу Колосовського, Духновича та інших героїв «Людини і зброї», згадайте озонну атмосферу «Тронки» і й віще слово про наші жертви атомному монстру як вічному прокляттю людства, — хіба це не був плацдарм для підготовки того страшного удару по тоталітаризму, який зробив письменник у «Соборі»?

Хранителі устоїв кривавого режиму запримітили цю художницьку чесність Гончара рано, і перші їх удари письменникові випало відчути ще замолоду. Вони побачили загрозу «найпередовішій» ідеї навіть у «Прапороносцях» — і якраз у чистоті духовного світу нашого солдата, в його природній відданості загальнолюдським засадам і вартостям. Бито-перебито було Гончара і за «Модри камень» — цей гімн любові двох молодих сердець, українця і словачки. У їх коханні вбачалася мало не зрада рідній землі, волі кремлівського вседержителя, який захотів навіть людську природу змінити, заборонивши кохатись людям різних країн. Уже «Тронка» була просякнута антикультівською атмосферою. Образ Яцуби втілював у ній мовби день і вчорашній, але такий, що цупко чіплявся за життя, прагнув перенести «досягнення» сталінізму, табірний режим і в день завтрашній, — гідна подиву прозірливість автора, якщо згадати всі наступні репресії сусловсько-брежнєвських часів.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: ІЗ «СОБОРОМ» — У МАЙБУТНЄ!

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок