Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Максим Рильський Гордість української драматургії

Максим Рильський Гордість української драматургії

Назва:
Максим Рильський Гордість української драматургії
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,26 KB
Завантажень:
27
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Ім'я Івана Карповича Тобілевича (1845-1907), який виступав на сцені під псевдонімом Карпенко-Карий, — по праву стоїть поряд з іменами найблискучіших діячів українського театру — Заньковецької, Садовського, Саксаганського. Нам відомі захоплені відгуки Станіславського, Немировича-Данченка, Савіної, Остужева про цю плеяду геніальних акторів — зачинателів дореволюційного українського театру.

Репертуар цього театру був, з цілого ряду причин, досить обмежений. В його основі лежали твори Котляревського, Шевченка і безпосередніх учасників театрального руху того часу: Кропивницького, Старицького, Карпенка-Карого. З трьох названих драматургів найпослідовнішим художником-реалістом був саме І. К. Тобілевич (Карпенко-Карий). Почавши своє життя як дрібний канцелярський службовець, Іван Карпович рішуче порвав з чиновницькою роботою і присвятив себе українському народному театрові. Щось подібне сталося також з його братами — Миколою Садовським та Панасом Сакса-ганським, які безповоротно розпрощалися з кар'єрою царських офіцерів і пішли на сцену, де їх чекали не тільки лаври заслуженої слави, але й терни урядових переслідувань, не тільки народна хвала, але й обмова, що виходила з уст вірних прислужників реакції.

Перша п'єса Тобілевича — «Бурлака» — є ніби його ідейно-художнім маніфестом. Уважний читач Бєлінського, Добролюбова, Чернишевського, пристрасний прихильник Шевченка, майстер, вихований на творах Грибоедова, Гоголя, Островського (зв'язок з Островським особливо виразно відчутний в драматургії Карпенка-Карого), Іван Тобілевич дав правдиву картину дореволюційного українського села. Якщо в образі одинака-бунтаря, борця за правду, «бурлаки» Опанаса він виявив деякі народницькі тенденції, показав обмеженість свого світогляду, нерозуміння того, якими шляхами йтиме в нашій країні боротьба з соціальною несправедливістю, — то, передусім, треба пам'ятати, що драма ж ця була написана в 1883 році! «Благополучний» її кінець з появою царського чиновника як носія омріяної Бурлакою правди, — безсумнівно викликаний цензурними міркуваннями. Зате як чітко, гостро, жорстоко й правдиво показані в п'єсі образи старшини — глитая Михайла й огидного хабарника та п'яниці — писаря! Похмуре життя «пореформеного» села виступає в цьому творі — при деякому мелодраматизмі окремих місць — у всій своїй непривабності.

Не буде помилкою сказати, що одною з основних рис драматургії Карпенка-Карого була увага до соціального моменту, до зображення розшарування селянства, ростучого «хазяйновитого мужичка» — куркуля, до страшної жаги наживи, до моторошної влади грошей — «пана купона». Пишна галерея прихильників і служок грошового мішка, нещадних пригноблювачів і експлуататорів, понурих скнар і фанатиків збагачення вийшла з-під пера Тобілевича. Досить згадати постать Калитки з «Ста тисяч», в якого «диханіє спирає» при одній думці про власну «земельку», який попадає на гачок спритного «ділка з-під темної зірки», купуючи в нього замість фальшивих грошей — була надія збути ці гроші, — пачку звичайних папірців; мерзотного ласолюбця й розтлителя Цокуля (драма «Наймичка»); мільйонера «з мужиків» Пузиря. В образі останнього, до речі, з обуренням пізнавав свої риси відомий київський мільйонер Терещенко. Жадоба наживи, гонитва за грішми, яка ледве не призвела до трагічного кінця героя комедії «Сто тисяч» Калитку (він хотів повіситись, але його вийняли з петлі), становить основу характеру й іншого персонажа тої ж комедії — «копача» Бонавентури. Цей фантаст, який викликає незмінні симпатії читача й глядача, невтомний шукач кладів, — адже і він зрештою пойнятий манією збагатіти, нажитися, стати «хазяйновитим мужичком». Ці персонажі Тобілевича найбільше ріднять його драматургію з творчістю його улюбленого письменника О. М. Островського: адже вони стоять в одному ряду з хижаками й самодурами — купцями Тит Титичами.

З п'єс Карпенка-Карого слід згадати драму «Безталанна». Сюжет її побудований на мотивах кохання і ревнощів, які призводять до того, що слабовільний, безхарактерний Гнат убиває свою дружину, тиху і люблячу Софію. Однак, звичайно, це п'єса про злидні, відсталість дореволюційного українського села, про «владу темряви», яка в ній панувала. Недарма ж первісна назва драми, змінена з цензурних міркувань, була «Безталанна».

Комедія «Мартин Боруля» — жива й вірна картина характерів дрібнопомісної шляхти. Головний герой п'єси — Мартин Боруля, користуючись послугами пройдисвіта-«аблаката», прагне будь-що довести, на підставі якихось сумнівних документів, своє дворянське походження. Це дає привід для ряду гострих комедійних ситуацій. Образи Мартина, його сина-канцеляриста, жениха його дочки Націєвського, навіть такі епізодичні фігури, як старий, вижилий з розуму балакун Пеньонжка, виписані соковито, яскраво й опукло.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Максим Рильський Гордість української драматургії

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок