Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Максим Рильський Лірика Лесі Українки

Максим Рильський Лірика Лесі Українки

Назва:
Максим Рильський Лірика Лесі Українки
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
12,42 KB
Завантажень:
47
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Леся Українка увійшла в історію літератури головним чином як автор драматичних творів і поем, в яких також сильний драматичний елемент. Виступила вона, однак, на літературному терені як поет-лірик. І на протязі всього свого недовгого, героїчного і страдницького життя весь час зверталася до лірики, бурхливо і неухильно піднімаючись на вершини, надзвичайно віддалені від перших дитячих спроб, у яких віддала свою данину сентименталізмові, що панував тоді в українській літературі. Але й ті спроби були позначені рисами справжнього таланту. Цей талант одним із перших помітив і привітав Іван Франко, чия критична чуйність і проникливість були воістину чудовими.

«З часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте», — писав Франко у 1898 p., — Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини». Наведені, як і широко відомі, часто цитовані слова Івана Франка про Лесю Українку — «...ся хвора, слабосила дівчина, — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну» — стосуються початків Лесиної творчості, переважно її раннього ліричного доробку, зібраного в книжці «На крилах пісень». Тим прикметніше, що найбільший український критик дожовтневої доби постеріг уже в тих молодечих творах основні риси автора: вольовість, мужність, енергію, незламність. Щоправда, Франко допустився несправедливості, яку легко пояснити: говорячи в своєму розумному парадоксі про «одинокого», тобто єдиного «мужчину» в тогочасній українській поезії, він не назвав другого: себе самого.

На повний зріст показала себе Леся Українка як творець, як борець, як мислитель, як «мужчина» в отому франківському розумінні, у своїх поемах, а найбільше — драматичних творах. Отже, нині не можемо ми пристати на твердження Франка, висловлене в тій же статті 1898 року: «її талант — ліричний, але не вузько суб'єктивний, їй удаються й епічні, і драматичні форми, але тільки тоді, коли вони являються тільки формами її могутньої лірики». Зауважу, проте, що елементи лірики чи ліризму бачимо ми і в таких, скажімо, поемах, як «Вілапосестра» чи «Ізольда Білорука», і в таких драматичних речах, як напоєна спогадами дитинства, повівом народної пісні, красою рідної поетесі Волині «Лісова пісня», і в драматичних її поемах та п'єсах з давньогрецькою, давньоримською, староіспанською тощо тематикою, в яких гостро лунала сучасність, як гостро лунала вона приміром, у Шевченкових «Неофітах» чи у Франковому «Мойсеї». З другого боку, драматизм, внутрішні діалоги, боротьба антагоністичних ідей, що ними насичені суто драматургічні речі Лесі Українки, споріднені в цьому з античною трагедією і драматургією Шіллера, дедалі виразніше проступають і в її ліриці.

Уже 1890 року, тобто молоденькою дівчиною, пише Леся Українка програмний вірш «Contra spem spero».

Такі читаємо в ньому рядки:

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть, думи сумні!

Вірш цей перегукується з так само названим віршем Марії Конопницької, поетеси, яку дуже цінила Леся Українка, але є, розуміється, твором цілком оригінальним. Це, однак, не знімає питання про значення творчості чудової польської письменниці для чудової письменниці української. Цим питанням варто було б уважніше зайнятися нашим літературознавцям. Не менш цікава і проблема — яке місце займав у творчому житті Лесі Українки, поряд з любимими нею — Пушкіним, Некрасовим, Гейне, Шевченком — Адам Міцкевич. Мова йде не про впливи і запозичення, а про ту атмосферу, в якій виростав творчий дух великої поетеси, підіймаючись над юнацькими захопленнями, коли Леся Українка вважала себе ученицею обдарованого, але не дуже високого і широкого в польотах думки і не дуже оригінального у її художньому втіленні поета Михайла Старицького, коли їй не чужими були і симпатії до Надсона.

Вірш «Contra spem spero!» ще ніби наскрізь суб'єктивний, але в ньому уже почуваються зародки того вольового, бойового духу, яким сповнена творчість Лесі Українки.

Не зовсім ясно, про яку «роботу» писала поетеса того ж таки 1890 року:

Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам вороття!

Берімось краще до роботи,

Змагаймось за нове життя.

[...] В усякому разі, згадуючи всю діяльність і творчість Лесі Українки, а надто її гостру публіцистику, не можна ніяк погодитись, ніби, кличучи братись до роботи, вона будь-коли закликала до «малих діл», «каганцювання», до примирення з панівними класами й плазування перед ними, до чого штовхали українську інтелігенцію ідеологи хуторянства, просвітянства, буржуазні ліберали, націоналісти, угодовці...

Проникливе око поетеси незабаром побачило той процес, що відбувався в Росії, зокрема на Україні, саме у 90-ті роки, побачило ту нову силу, яка виходила на передній кін історії:

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Максим Рильський Лірика Лесі Українки

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок