Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Іван Світличний БОГИ І НАВОЛОЧ

Іван Світличний БОГИ І НАВОЛОЧ

Назва:
Іван Світличний БОГИ І НАВОЛОЧ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,67 KB
Завантажень:
34
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Хто з нас, поклонників і шанувальників поетичного таланту Михайла Стельмаха, читаючи його величезну епопею з життя українського села, разом з тим не мріяв: а що, якби М. Стельмах, з його талантом і авторитетом, створив щось подібне з життя сучасного, сказав своє вагоме слово про наше наболіле і пекуче! Певна річ, у наших мріях не було і немає місця словам докору. Зрештою, яке ми маємо право докоряти письменникові? Будьмо вдячними вже за те, що він створив для нас. Тим паче, що спроба відтворити майже піввікову історію українського села, спроба, що в українській літературі не має собі рівної, не була для М. Стельмаха втечею від сучасності. Пильним оком художника М. Стельмах відбирав у минулому лише те, що не стало архівним пилом, а росло, змінювалося, перетворювалося і так чи інакше входило в наше сьогодні. Так, Стельмахова епопея — то наша історія, наше життя, пролог до нашого сьогодні. Ми не маємо права докоряти письменникові, а все ж... А все ж, думали ми, як добре було б почути вагоме слово письменника про наше сьогодні, про теперішню нашу боротьбу за наше близьке, видиме завтра.

[...] Справді, скільки читали ми творів про укрупнення колгоспів, про реорганізації МТС, про зміни в податковій політиці і т. д., і т. п., а нам усе було таким звичайним, відомим і нецікавим, ніби перед нами було не наше життя, а старезна, бородата історія. Бо в цих творах письменники брали на себе суто лікнепівську місію, бо герої їхні були не діячами, а тлумачами заходів партії і уряду, не людьми, а виробниками певних рішень, бо той, хто цікавиться суспільним життям країни чи хоч принаймні читає газети, з першої сторінки нового твору міг пророче відгадати останню.

У новому романі М. Стельмаха немає ні згадки, ні навіть натяку ні про взаємини колгоспів і МТС, ні про потребу укрупнити колгоспи чи реорганізувати МТС. М. Стельмах свідомо нехтує всіма цими виробничими (як для художньої літератури), суто «технічними» питаннями. Він бере глибинне, суспільне, людинознавче — культ особи, атмосферу, ним створену, його ворожість принципам і моралі нового соціалістичного суспільства — те, що згодом стало змістом нашого життя, нашої боротьби і лягло в основу всіх окремих конкретних народно-господарчих постанов. Ось чому хронологічно начебто історичний роман М. Стельмаха звучить так злободенно, ніби він написаний про наше сьогодні.

Власне, роман «Правда і кривда» не є історичним в точному і звичному значенні цього слова, хоч і несе в собі багато часових прикмет післявоєнної доби. У ньому загострено і прояснено багато такого, що на той час не могло бути таким ясним і очевидним для героїв твору. [...]

[...] У рішучих і запальних словах молодого Юрія Андроновича ми ясно відчуваємо досвід 50-х років, досвід боротьби з культом особи та його наслідками. Але таких умовностей, таких історичних неточностей в романі «Правда і кривда» багато, і важко припустити, що це — прикрі недогляди письменника. М. Стельмах, очевидно, свідомо не особливо дбає про історичну достовірність і психологічну вмотивованість окремих подій, свідомо зміщує часові ознаки і переносить на сторінки роману, вкладає в уста героїв досвід пізніших років. Проте ніхто не доведе, що і в той час багато хто не міг вже так ясно бачити й думати.

І все ж одним такий експеримент може подобатися, іншим ні, але — знову ж таки — докоряти письменникові не доводиться. Очевидно, що така художня умовність робиться свідомо, і вирішальним для нас тут мусить бути не історична хронологія, а наслідки, здобуті за допомогою цієї умовності.

Взагалі, щодо творчої манери, щодо художнього бачення світу, щодо пошуків нових художніх форм в сучасній українській прозі, крім М. Стельмаха, важко назвати ім'я письменника, який би змінювався так швидко і так круто, який би від першої до останньої книги пройшов такий великий шлях пошуків і розвитку. Якби, не знаючи всієї творчості М. Стельмаха, порівняти його «Правду і кривду» з «Великою ріднею», можна було б подумати, що це твори різних авторів, настільки несхожі вони за своїми художніми особливостями.

Справді, в підзаголовок до «Правди і кривди» не поставиш: «роман-хроніка». Від хронікальності «Великої рідні» в останньому романі М. Стельмаха не тільки нічого не лишилося, але більше того— панівною в ньому є висока поетична напруженість, цілком протилежна хронікальності, хоч би й художній. Творчий метод М. Стельмаха, як він виявився в останньому творі, багатьма своїми прикметами нагадує довженківську манеру письма; іноді вплив Довженка відчувається прямо й безпосередньо.

[...] Перші сторінки Довженкової «Поеми про море». Над Дніпром високо в небі літак. Серед інших у своє рідне село, що скоро буде затоплене штучним морем, повертається генерал Федорченко. Усе тут незвичайне, величне, піднесене: і те, що генерал високо над землею бачить рідний край крупним планом, без дріб'язкового і буденного, і те, що, повертаючись після довгих років додому, він ніби оглядає все своє життя, підсумовує пройдений шлях.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Іван Світличний БОГИ І НАВОЛОЧ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок