Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Іван Світличний ДУХОВНА ДРАМА ШЕВЧЕНКА

Іван Світличний ДУХОВНА ДРАМА ШЕВЧЕНКА

Назва:
Іван Світличний ДУХОВНА ДРАМА ШЕВЧЕНКА
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
20,63 KB
Завантажень:
55
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Кохайтеся, чорнобриві. Та не з москалями, Бо москалі — чужі люде, Роблять лихо з вами.

Коли цю моральну сентенцію, що нею починається Шевченкова «Катерина», вважати лейтмотивом поеми, ідеєю, що організовує поетичну структуру твору, тоді мало важить, як витлумачуватимуться інші мотиви та образи: в усіх випадках трагедія Катерини не переростає рамок побутової історії, особистої трагедії дівчини, зневаженої нечесним спокусником, а посилання на суспільні обставини й типовий характер трагедії можуть підкреслити її громадську вагу і значущість, однак далеко не вичерпають суспільно-художньої концепції Шевченка. Справжня трагедія Катерини набагато серйозніша. Мало сказати, що вона не зводиться до суто побутової моралі, сформульованої (в дусі Квітки) на початку поеми — та мораль скоріше відбиває художню інерцію, літературну традицію, якої молодий талант не міг ще подолати, але вона не має заступати того, що вже тоді, в початковий період, Шевченко вийшов далеко за межі квіткіанського моралізаторства і відтворив трагедію набагато глибшу, суспільнішу, значущішу і від моралі, проголошеної на початку поеми, і від традиційного предмету тодішньої літератури взагалі.

Історія Катерини подана в контексті глибинного суспільно-психологічного досвіду українського народу, і без виявлення цього контексту годі й пробувати усвідомити вибухову силу вже ранньої поезії Шевченка.

Саме кохання не є предметом уваги Шевченка: говорить про нього буквально кількома рядками. Власне трагедія героїні починається після кохання, коли ...слава на все село Недобрая стала.

Катерину, що полюбила москалика,

Як знало серденько, — недобрая слава бентежить мало:

Нехай собі тії люде, Що хотять, говорять...

Самовіддана в коханні, вона йде на все і навіть доля покритки її не лякає: Не зчулася, та й байдуже, Що коса покрита: За милого, як співати, Любо й потужити.

Та нехтувати, як зараз би сказали, громадською думкою Катерині доводиться недовго: коли її «незаконне» кохання стало відомим, вона не може вийти навіть з хати, показатися на людські очі:

...дівчата на вулиці Без неї співають, —

а вона навіть по воду йде опівночі, «щоб вороги не бачили», й, повернувшись додому, буває весела і рада, якщо її ніхто не бачив.

Справжнє лихо спіткало її, коли народилося дитя:

Люди-вороги

Чинять свою волю —

Кують речі недобрії,

Що має робити?

І поет, передчуваючи трагедію, вигукує:

Катерино, серце моє! Лишенько з тобою!. Де ти в світі подінешся З малим сиротою? Хто спитає, привітає Без милого в світі?

От суть, жах Катерининого життя: лихо не в тім, що син лишився без батька; трагедія їх обох у тому, що чужі люди для них — вороги, а «батько-мати —чужі люде», і в цілому світі від них нікуди подітися. Рідні батьки виганяють її з рідної хати, а про чужих вона тільки й думає,

Щоб грішної на сім світі Люде не займали...

І коли Катерина, проклята батьками, зневажена чужими, має йти світ за очі, поет знов вигукує:

Отаке-то на сім світі Роблять людям люде! Того в'яжуть, того ріжуть, Той сам себе губить... А за віщо? Святий знає.

Тепер, простежуючи долю Катерини аж до трагічного фіналу, Шевченко раз у раз повертається до теми лихих людей, людей-ворогів, як до найголовнішої, якщо не єдиної причини моральних тортур героїні. Його віра знає саме те, що Катерина в своєму нещасті виявилась цілком самотньою і підтримати її бодай добрим словом нікому:

Де ж ті люде, де ж ті добрі,

Що серце збиралось

З ними жити, їх любити?

Пропали! Пропали!

...Кого Бог кара на світі,

То й вони карають...

Люде гнуться, як ті лози,

Куди вітер віє,

Сиротині сонце світить ...

(Світить, та не гріє) —

Люде б сонце заступили,

Якби мали силу,

Щоб сироті не світило,

Сльози не сушило.

А за віщо, Боже милий!

За що світом нудить?

Що зробила вона людям?

Врешті, зневірившись у людях, доведена до відчаю, Катерина вирішує накласти на себе руки і наостаннє, думаючи, що буде з її сином, як він житиме, де ночуватиме, примовляє:

З собаками, мій синочку,

Кохайся надворі!

Собаки злі покусають,

Та не заговорять,

Не розкажуть, сміючися...

Важко навіть уявити більшу зневагу до людей, більшу зневіру в них, такий ступінь неприйняття, коли навіть злі собаки для неї— краще товариство, ніж «добрії люде». Люди гірші від собак — отакий остаточний присуд знедоленої героїні і такий же підтекст усієї поеми Шевченка.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Іван Світличний ДУХОВНА ДРАМА ШЕВЧЕНКА

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок