Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Микола Зеров МАРКО ВОВЧОК. ТВОРЧІСТЬ

Микола Зеров МАРКО ВОВЧОК. ТВОРЧІСТЬ

Назва:
Микола Зеров МАРКО ВОВЧОК. ТВОРЧІСТЬ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,59 KB
Завантажень:
63
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Микола Зеров МАРКО ВОВЧОК. ТВОРЧІСТЬ

«Народні оповідання» Марка Вовчка з хронологічного погляду можуть бути розподілені на кілька груп. Найраніші з них, числом 11, увійшли до першого Кулішевого видання 1853 р. Це— «Викуп», «Отець Андрій», «Одарка», «Козачка», «Горпина» («Панська воля»)— п'ять оповідань, присвячених «сваволі та немилосердю поміщиків»; троє оповідань, так само побутових, але про життя вільних людей — «Сестра», «Чумак», «Сон»; і троє, навіяних народними переказами-легендами: «Максим Тримач», «Данило Гурч», «Свекруха»; до цієї ж групи стосується оповідання «Чари», в основі якого лежить народне повір'я про обертання людини на інші істоти — мотив метаморфози.

Другу групу становлять оповідання, що їх писала Марко Вовчок по прибутті до Петербурга та виїзді за кордон. В. Бойко у книзі «Марко Вовчок. Історично-літературний начерк» (Київ, вид-во: «Друкар», 1918) називає їх другим та третім томом «Народних оповідань». Здобувши собі славу оповіданнями про кріпацтво, Марко Вовчок свідомо береться тепер за тему «пани та кріпаки». Першими оповіданнями, які вона прислала з закордону, були «Ледащиця» та «Інститутка», «бесспорно лучшая из всех повестей и рассказов Марка Вовчка», як уважав Петров. Сюди ж належить оповідання «Два сини». Центр ваги в цих оповіданнях лежить «у жадібному змаганні кріпаків на волю» — пише В. Бойко. «Але мотивом служить тут не кохання, як у «Викупі», а ясна свідомість безправності та несправедливості свого становища». В «Ледащиці» на волю рветься кріпачка з вільного роду, в «Інститутці» волі прагнуть кріпаки з походження. Прокіп міняє кріпацтво на тяжку військову службу. Назар утікає. Загальний тон оповідань стає щораз темнішим. У «Викупі» образ пані, в якої викупляється герой оповідання Яків Харченко, подано порівняно легкими рисами; оповідач тримається тону добродушної іронії. Уже в «Одарці» та «Козачці» на знущанні власників над дворовими людьми кладеться повний наголос, авторка заступається за «униженных и оскорбленных». Що ж до «Інститутки», то про неї цілком справедливо сказано, що «вся повесть может быть названа в некотором роде словом о злых жёнах XIX столетия». Оповідання «Три долі», «Не до пари», «Павло Чорнокрил» насичені психологічним матеріалом; казки, побудовані з матеріалу народних переказів та пісень («Невільничка», «Кармелюк», «Дев'ять братів і десята сестриця Галя»), закінчують другий круг Вовчкових оповідань.

Нарешті, третій круг становлять «Посмертні оповідання», знайдені в паперах письменниці по її смерті, неповні, невикінчені. З них двоє, «Дяк» і «Пройдисвіт», писано в роках 59-61, а двоє — «Як Хапко солоду відрікся» та «Гайдамаки», — у 90-х. Над «Гайдамаками» Марко Вовчок працювала в останні дні свого життя. Вперше опубліковано названі оповідання в ЛНВ (Літературно-науковий вісник) за 1908 p., окремою книжкою випущено два роки пізніше.

З погляду на матеріал, взятий до оброблення, оповідання Вовчкові можна розбити на три групи: а) оповідання побутові з певною публіцистичною [...] тенденцією, б) оповідання побутові з наголосом на психології дійових осіб; в) оповідання на народнопоетичній основі.

Оповідання останнього ґатунку мало чим різняться від Стороженкових. Авторка в них близько тримається історично-етнографічного матеріалу, добачаючи свою задачу в закруглюванні народного переказу та психологічному мотивуванні його подробиць. Шевченко вважав ці оповідання найвластивішими художній манері Вовчка. На думку істориків українського письменства, вони «належать до найкращих з художнього погляду» (Дорошкевич). Одні з них насичені фантастикою («Чари»), другі торкаються недавнього минулого («Кармелюк»), — але навіть останні, що мають героями таких борців проти закріпачення, як Кармелюк, перебувають у полоні народних уявлень. Замість показати обставини, в яких народжуються такі форми соціального протесту, як опришківство або розбишацтво, на зразок Кармелюкового, авторка дає лише портрет романтичного героя, систематизуючи дані пісень та легенд, не пробуючи вхопити крізь них характеристичні риси соціального процесу. Так само блідо накидано соціальний фон і в повістях на зразок «Інститутки». На той час як, скажімо, в «Пошехонской старине» Щедріна автор весь час заявляє, що він має намір «восстановить характеристические черты так называемого доброго старого времени», показати, як «старая злоба дня отравила своим ядом новую злобу дня»; Марко Вовчок таких пізнавальних завдань не ставить. Своєю «Інституткою» вона не стільки хоче подати типові явища минулого в їхній історичній зумовленості та генезі, скільки викликати співчуття до споневірених. Коли реалістична повість має перед собою в далекій перспективі ефект соціологічної студії, насичена сентименталізмом «Інститутка» Марка Вовчка, ставлячи наголос на моментах моральних (жорстоке серце панночки і т. п.), справляє скоріше враження проповіді «слова о злых жёнах».

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Микола Зеров МАРКО ВОВЧОК. ТВОРЧІСТЬ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок