Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Григорій Михайлович Тютюнник

Григорій Михайлович Тютюнник

Назва:
Григорій Михайлович Тютюнник
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,04 KB
Завантажень:
58
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Григорій Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 в с. Шилівці Зінківського району на Полтавщині. Коли йому було 5 років помер батько. З 6 років жив на Донбасі, його забрав до себе батьків брат. Дядько зі своєю дружиною віддали Григора до школи і через три роки почалася війна. За знищене дитинство війною Тютюнник написав повість “Климко”, яку надрукував в газеті “Правда”.

Восени 1947 року він одержав спеціальність слюсара і почав працювати на заводі імені Малишева в Харкові. Написав “Смерть кавалера”; “Вогник далеко в степу”. Невдовзі він повернувся в село – захворів на легені. Працював у колгоспі. Орав, вчив, потім завербувався на Донбас. Будував Миронівську ДРЕС, слюсарював, був шофером. Його призвали до армії. Чотири роки служив на Далекому Сході. Потім пять років навчався в університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею. Був ініціатором заснування студентського журналу “Промінь” і редактором. У 1962 році разом з дружиною їде на Донбас, де працює у вечірній школі. В Києві працює в видавництві “Молодь”, “Веселка”, журнал “Зміна”, друкує оповідання “Смерть кавалера”. Часопис “Дніпро”, “Завязь”, “На згарищі”, “Чудасія”. Збірки: “Деревій”(1960), “Батьківські пороги” (1972), “Край неба” (1975). 6 березня 1980 року 1980 року помер. Похований в Києві.

Є в Григора Тютюнника оповідання, яке допомагає нам збагнути не тільки витоки його соціального досвіду, а й усю драматичну життєву біографію покоління «дітей війни», до котрого належав і сам письменник. Називається воно «Сито, сито...».

... Десь далеко у великому світі гримить війна, а в маленькому глухому селі, що принишкло в глибоких снігах, жевріють іскорки людських надій: там, на війні, ворожі кулі обминуть синів, чоловіків, батьків, і вони, живі-живісінькі, навіть не поранені, повернуться до рідних подвір'їв, коли прийде перемога й настане мир. Але поряд з надією чорно гніздиться в людських душах і тривожна невідомість, бо багатьом так давно немає листів з фронту, і вони бояться зізнатися собі, що завтра можуть прийти «похоронки».

Аби хоч трохи розігнати тривоги й важкі сумніви, втішити чи й просто обманути себе, солдатки ворожать одна одній на своїх чоловіків, кожна намагається переконати іншу в тому, що її чоловік живий, а коли та повірить, то її віра непомітно передається й іншим.

Ворожить Ількова мама молодицям, і всім наворожу, що їхні чоловіки живі наперекір смертям. Допомагає їй при тім ділі й хлопець, хоч він добре розуміє: сито одне показує, а насправді може бути зовсім інше...

Мабуть, кожен його сільський ровесник знайде в глибині своєї пам'яті те, що описано в оповіданнях «Сито, сито...», «Смерть кавалера», в повістях «Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу».

У літературу він прийшов уже зрілою людиною після серйозних життєвих університетів. Про до літературний період своєї біографії найкраще за всіх розповів він сам у спогадах про брата Григорія, названих «Коріння».

У повісті «Климко» є така характерна для поведінки юних героїв Григора Тютюнника сцена. Посеред базару окупованого фашистами містечка Климко й Зульфат побачили свою колишню вчительку Наталю Миколаївну з немовлям на руках. Вона намагалася підступитись до воза, на якому вів торги вгодований чоловік, що хотів нагріти руки на людському горі. За якусь пригорщу борошна, кукурудзи, а чи білої слов'янської солі забирав у людей одяг, взуття, не приховуючи зневаги до них, погейкуючи на чоловіків і жінок, як на худобу.

І ось серед цієї базарної веремії бідові й неполохливі хлоп'ята, з їхньою войовничою готовністю повстати проти будь-якої кривди й несправедливості, загледіли сум'яття і зляканий подив у очах учительки, звернених на цього чоловіка, що в час усенародного горя втратив людську подобу. А ще побачили хлопчаки в руках у Наталі Миколаївни річ, яка живою ниткою пам'яті відразу ж зв'язала цю мить із ще зовсім недавнім минулим, з їхнім незабутнім шкільним днем. То була “трояндова, мов сто троянд, сукня”.

Болем зайнялися дитячі душі на приниження улюбленої вчительки; у свій невигадливий спосіб вони дають відсіч кривдникові, помщаючись і за Наталю Миколаївну, і за всіх тих солдаток, що їх до нитки оббирає на базарі запопадливий торгаш. Вони цілком резонно вважають, що такого прощати ніколи не можна, що з подібними людцями треба боротися так само, як і з ворогом. Ось коли має нагоду вчителька переконатися в тому, що вона правильно виховувала дітей, що не намарне їх учила доброти, людяності й справедливості.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Григорій Михайлович Тютюнник

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок