Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Поети “розстріляного відродження”

Поети “розстріляного відродження”

Назва:
Поети “розстріляного відродження”
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
13,88 KB
Завантажень:
156
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.7


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Доля української літератури – доля України. Важко знайти у світовій історії аналогію, щоб жива мова, мова великого народу систематично заборонялася й переслідувалася спеціальними державними вердиктами й актами. Цей геноцид тривав століттями.

За останні триста з гаком років українська література, перебуваючи в колоніальному становищі, не могла розвиватися на всю силу генетично закладених у ній можливостей; спираючись на невмирущі скарби народної творчості, постійно дбаючи про самозбереження й виживання – своє і своєї підвалини – української мови, вона проходила через утиски й труднощі, невідомі літературам, які не зазнавали національного гніту.

До міфічного антирадянського націоналістичного підпілля, нібито керованого напівживим академіком Кримським, були “підверстані” нещодавно заарештовані в Києві дочки класика української літератури Михайла Старицького – сімдесяти трирічна Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська шістдесяти семирічна Оксана Михайлівна Стешенко.

На допитах усі заарештовані категорично заперечували існування якогось антирадянського підпілля і свою приналежність до нього. Та їхні голоси чули тільки холодні тюремні мури, підручні ж Берії робили своє діло. Їм потрібен був гучний судовий процес над українськими буржуазними націоналістами – гітлерівськими посіпаками й запроданцями. Водночас такий процес, який би виправдовував їхнє сите жирування в глибокому тилу, за спинами тих, що ходили в штикові атаки, кидалися з в‘язанками гранат під гусениці німецьких танків, закривали своїми грудьми амбразури дзотів.

За своїм психічним станом Сталін не міг збагнути, якої самостійності жадає місцева людність на порозі соціалістичного раю, чому вона чинить такий відчайдушний опір впроваджуваній більшовиками політиці воєнного комунізму. І від усвідомлення власного безсилля зрозуміти і змінити становище горде серце наркомнаца скипало ярим гнівом, переповнювалося презирством і зненавистю до всього українського.

До того ж місцеві намісники в особі всіляких квірінгів, раковських, п‘ятакових самі корчили з себе видатних пролетарських вождів і гадки не мали визнавати верховенство влади на Україні повноважного представника Центру Джугашвілі-Сталіна. Складалося навіть враження, що вони сприймали його як тимчасового нальотчика і з нетерпінням чекали якнайшвидшого щезнення. За таких умов праця на Україні не лише не приносила Сталіну морального вдоволення, але з кожним днем ставала все обтяжливішою і нестерпнішою. Тому, коли випала нагода перейти на роботу в Секретаріат ЦК ВКП(б), він без вагань і без жалю полишив Україну, де не здобув ні кар‘єри, ні слави.

Полишив, але забути не забув. Тим паче, що вона частенько нагадувала про себе. Навіть ставши Генеральним секретарем ЦК ВКП(б), Йосиф Віссаріонович не відчував належної шаноби до себе з боку учорашніх українських соратників. Навпаки, вони залюбки ставили йому підніжки, де тільки могли.

З юнацьких літ призвичаєний до кривавих насильств, морально розбещений безкарністю за найтяжчі злодіяння в роки “воєнного комунізму”, самодержавний більшовицький диктатор зі своїми посіпаками в Політбюро поставив перед партією позбавлене здорового глузду завдання: не просто колективізував десятки мільйонів селян, а колективізувати за один рік. Чим закінчилася чергова сталінська авантюра, нині відома всьому світові. Ліквідація куркульства як класу, повальний грабіж селянства, розстріли без суду й слідства, ув‘язнення закладників, насильна депортація мільйонів хліборобів у концтабори й віддалені райони вічної мерзлоти… морем крові заплатило селянське суспільство за злочинний експеримент побудови сталінського соціалізму!

Для українського народу кампанія “Дайош шалені темпи колективізації!” мала неймовірно трагічні наслідки. Навіть за часів татаро-монгольського нашестя наша земля не зазнала стільки страхіть, як за роки сталінської опричнини.

Не менш важливо було встановити: коли саме почався сталінський терор проти українського письменства? Більшість літературознавців називають 1929 рік — рік початку підготовки фальсифікованого судового процесу в справі так званої Спілки Визволення України.

Сталін лякав Політбюро ЦК КП(б)У тим, що українізація дуже швидко можу привести до відчуження української культури від “Москви”, а найжахливіше — почнеться “боротьба проти російської культура і її найвищого досягнення — ленінізму”.

26 квітня 1926 року, коли Генсек фактично власними руками відлив кулю, яка згодом обірвала життя Миколі Хвильовому, є всі підстави вважати днем початку великого терору на Україні. Що ж стосується морального терору проти українства, то він ніколи не припинявся на нашій землі.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Поети “розстріляного відродження”

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок