Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Анатолій Осадчий – письменник рідного краю

Анатолій Осадчий – письменник рідного краю

Назва:
Анатолій Осадчий – письменник рідного краю
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
53,91 KB
Завантажень:
83
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Народився на півдні Віннич­чини, на межі Одещини та При­дністров'я, 24 жовтня 1950 р.

Після закінчення восьмирічки в рідному селі Миролюбівка та середньої школи в райцентрі смт. Піщанка навчався 1967-1972 pp. у Чернівецькому університеті на факуль­теті романо-германської філологи (відділ — німецька мова). Викладав німецьку мову в селах Коломийщини - Ве­ликій Ком'янці, Корничі, а також у Коломийському економіко-правовому коледжі. Був перекладачем у німецько-українському СП "Унтершпреевальд".

Уданий час-учитель німецької мови в Ковалівській ЗОШІ-ІП cm. та перекладач МП "Інформбюро" у м. Ко­ломиї. Одружений. Дружина — викладач німецької мови Коломийського коледжу права і бізнесу. Маю сина та ону­ка. Публікувався у періодичній пресі, співавтор збірки "Джерельні дзвони-5".

ГРАНІ

Живем на грані бідності з тобою:

Чогось і щось завжди не вистача –

То одежини? - Ні, не дорогої;

То кусня хліба? - Ні, не калача.

Живем на грані вибуху і зриву,

Смакуєм пиво посеред чуми

І все дивуємось простому диву,

Що ще живі, ще животієм ми.

Та серед цих глибоких філософій

Мене одне ніяк не полиша:

Невже прийшов новітній

Мефістофель

І українська продалась душа?

Живем на грані... Терпимо образи,

Чекаєм, сподіваємось обнов.

Чи є на світі хтось, що грань покаже,

Де вмерла й народилася любов?

Серпень 2005 р.

Я НЕ ПИВ...

Я не пив ні вчора, ні сьогодні –

Хочу подивитися на світ,

Як в саду, у тім раю Господнім,

Рожевіє яблуневий цвіт.

Як бджола збирає мед духмяний,

У траві копошиться мушва:

Я сьогодні без вина вже п'яний,

І душа у мене ожива.

Та чи варто жити так, як нині

І не сісти на "глухий стакан",

Коли знов на бідній Україні

Скрізь безчестя, зрада і обман?

Коли брат цурається вже брата,

І кохання продають за гріш,

А "зозуля" підкида дитятко

Комусь в темну горобину ніч?!

Коли ті, хто кликав на майдани,

Геть забули про свої слова,

Коли знов у газові кайдани

Нас підступно сковує Москва?

Коли ті, чиї ясні портрети

Ми вбирали в рідні рушники,

Позабули всякі етикети

І в лайно погрузли, мов жуки!?

Був я у світах, в Європі чистій,

Та не бачив, щоби так, як в нас,

Шанували Бога і Пречисту,

Всіх святих, окремо і зараз!

То ж завіщо, за яку покуту

Світлий ум і руки золоті

Мають в спадок і наругу, й муку,

І розп'ятим бути на хресті?!

...Я давно не мав хмільного в роті,

Що аж цим подивував народ,

Та зайду в кафе "На повороті"

І зроблю в душі переворот!

Червень 2005 р.

МАРІЇ

На світі тисячі Марій,

Ба, навіть і мільйони, —

Їм — до лиця гуцульський стрій

І царськая корона.

Їм по плечу зносиме все,

Здійснима кожна мрія!

Чого на світі не знесе

Ота проста Марія!

Вона і падати не дасть,

І виведе з туману.

Вона — раба, вона і власть,

І зваба, і омана!

То ж, хай нам скрашує життя,

Цвіте, немов лелія,

Та, що продовжує життя,

Ота свята Марія!

***

Вже стільки сказано про очі,

Про їх чарівність і глибінь,

Про незрівнянність і урочість,

Про їх небесну голубінь,

А в тебе очі не такі...

Нема в них відьомської сили,

Та твої очі назавжди

Всього мене заполонили.

Звичайні очі... Сірий день,

Що тільки втік від злої ночі, —

Про вас не співано пісень,

Та я люблю вас, сірі очі!

І якщо десь почуєш ти

Співоче слово — Коломия, —

То твоє серце назавжди

Воно теплом зігріє.

Бо в нім земля твоїх батьків,

їх боротьба невпинна,

І заповіт через віки:

Аби не вмерла Україна!

І якщо раз побачиш ти

Те місто понад Прутом,

То будеш йти через світи,

Аби сюди вернутись!

Бо лише тут відчуєш ти,

Що є краса нетлінна,

То ж варте наших мук і сліз,

Щоби не вмерла Україна!

ПОДІЛИСЬ

Не минаймо протягнуту руку,

Що від болю і жалю тремтить!

Пам'ятаймо дідівську науку —

Всі ми грішні, всім хочеться жить.

Бо усе, що на світі, — від Бога!

Комусь пекло, а комусь Едем, —

Хоч у кожного різна дорога,

Та кінець у нас завжди один!

Не питаймо, де дінуться гроші —

Ті нужденні, гіркі копійки.

Будьмо з вами ми люди хороші,

Бо ми всі на землі — земляки!

Не минаймо протягнуту руку,

Бо вона не краде, не гребе,

А у тяжку для неї розпуку

Поділитися просить тебе!

РЕКВІЄМ

В музеї у Веймарі славнім,

Де пам'ять застигла в віках,

Як згадка про велич прадавню

Збережена Ґете рука.

Ота величава правиця

Творила безсмертя колись

І час для поета-провидця

Із нею ось тут зупинивсь.

Я глянув на мамині руки —

І серце спинилось на мить:

Які ж бо нелюдськії муки

Вам, руки, прийшлося прожить!

Якої роботи громаддя

Вам, ручки, прийшлося зробить!

Чи мали подібне знаряддя

У Древньому Римі раби?!

О, руки колгоспного раба,

Що знали: роби лиш, роби!

Де ваша жіноча принада, —

На вас лиш роки, мов карби.

І то не роки, а сезони

Одвічної битви за хліб.

Хіба що церковнії дзвони

Вас визволить з рабства могли б!

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Анатолій Осадчий – письменник рідного краю

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок