Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> ОБРАЗИ ТІЛА В ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ МЕТАЛІТЕРАТУРІ

ОБРАЗИ ТІЛА В ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ МЕТАЛІТЕРАТУРІ

Назва:
ОБРАЗИ ТІЛА В ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ МЕТАЛІТЕРАТУРІ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,61 KB
Завантажень:
44
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
УДК 82-31.09
Сизоненко Наталія Анатоліївна, Київський національний лінгвістичний університет, старший викладач кафедри англійської мови Економіко-правового інституту.
ОБРАЗИ ТІЛА В ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ
МЕТАЛІТЕРАТУРІ
У статті аналізуються соматичні моделі, які актуалізуються у постмодерністських історичних романах, присвячених епохі Ренесансу і вікторіанства. Тілесність як категорія культури почала осмислюватися лише у ХХ ст. і стала об 'єктом багатьох інтердисциплінарних студій. Метою статті є спроба дослідити, як саме дискурс тілесності функціонує в історіографічній металітературі. Предметом є чотири романи британських прозаїків кінця ХХ ст.: «Ден Лено і Голем з Лаймхауса» (1994) П. Акройда, «Морфо Євгенія» (1992) А. Байєтт, «Якої статі вишня?» (1989) Дж. Вінтерсон та «Реставрація» Р. Трімейн (1991).
The article analyzes corporeal models actualized in postmodern historical novels about Renaissance and Victorian epochs. Corporeality as a category of culture was comprehended only in the XX-th century and became the object of many interdistiplanary studies. The aim of the article is to show how the somatic code functions in historiographic metafiction. The paper centers on four novels by British writers of late XX-th century: «Dan Leno and the Limehouse Golem» (1994) by P. Ackroyd, «Morpho Eugenia» (1992) by A.S. Byatt, «Sexing the Cherry» (1989) by J. Winterson and «Restoration: a Novel of 17-th Сєп^гу England» (1991) by R. Tremain.У часи кризи новочасних епістемологічних засад раціональні засоби дослідження минулого, як-то документи, матеріальні артефакти тощо, поступово відходять на другий план, і набирає впливу вивчення історії за допомогою дослідження тих пластів, що випали з кола раціоцентричного бачення. В історіографічній металітературі ця тенденція художньо оформилася у вигляді активного розгортання тілесного дискурсу. Як зазначають дослідники тілесності, її кордони не співпадають власне з тілом людини: «Включаючи його (тіло - Н.С.) в себе, начебто в якості свого ядра, тілесність людини охоплює більше простору... У вказаний простір включено явища свідомості - це традиції, упередження, плани, побажання, потреби і т.д. [5, с. 7]». При цьому культурне значення тіла і тілесних практик - історично змінна величина, що залежить від онтологічних та епістемологічних підвалин тієї чи іншої доби.
У добу Відродження відбувається «реабілітація» плоті, гротескна тілесність набирає позитивного, життєстверджувального звучання. Але поступово на перший план виходить канон індивідуального, завершеного, замкненого в собі тіла, основні функції якого, як-то сексуальність, хвороби, смерть, народження, існували за межами офіційно визнаної тілесної природи людини (див. концепцію М.М. Бахтіна). У квазіісторичних романах, присвячених епосі пізнього Відродження, зустрічаємось як з гротескним тілом, так і з новим, класичним, яке саме тоді поступово набувало канонічності. Створюючи фікціональний образ тієї доби, письменники- постмодерністи часто висувають на перший план саме гротескний варіант тілесності. У ході зображення гротескного тіла основна увага звертається на анатомо-фізіологічні деталі, подані пародійно, гіперболізовано з наголосом на «непристойних» частинах і функціях. Такою є Собачниця з роману Дж. Вінтерсон «Якої статі вишня?», описана прийомним сином Йорданом: «Вона витягла мене з води, прив'язала між своїх грудей, соски на яких випирали, неначе горіхи [11, с. 10]», чи подана в автохарактеристиці протагоністки: «Наскільки я бридка? Мій ніс плаский, брови дуже густі. У мене декілька зубів, та й ті погані, чорні й поламані. В дитинстві у мене була віспа, і сліди від неї на обличчі неначе печери, в яких може поміститься муха. ...Коли Йордан був малим, я садовила його на долоню, як цуценя, піднімала до обличчя і дозволяла діставати мух із моїх шрамів [11, с. 24-25]» (відкрите тіло у концепції М.М. Бахтіна). Тіло основного героя і оповідача в «Реставрації» Р. Трімейн теж є частково гротесковим: «Подивіться на мене. Коли я не ношу перуку, то здається, що своїм виглядом виражаю зневагу до чистоти.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: ОБРАЗИ ТІЛА В ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ МЕТАЛІТЕРАТУРІ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок