Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Франческо Петрарка – перший гуманіст Європи

Франческо Петрарка – перший гуманіст Європи

Назва:
Франческо Петрарка – перший гуманіст Європи
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
5,76 KB
Завантажень:
468
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.3


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
РЕФЕРАТ
на тему:
Франческо Петрарка – перший гуманіст Європи


Відродження, чи Ренесанс (від фр. renaitre відроджуватися) , одна із самих яскравих епох у розвитку європейської культури, що охоплює майже три сторіччя із середини XIV ст. до перших десятиліть XVII ст.
Для культури Відродження характерно світське сприйняття й осмислення світу, утвердження цінності земного буття, величі розуму і творчих здібностей людини, достоїнства особистості.
Гуманізм (від лат. humanus - людський) став ідейною основою культури Відродження. Гуманісти виступили проти диктатури католицької церкви в духовному житті суспільства. Вони критикували метод схоластичної науки, заснований на формальній логіці (діалектиці) , відкидали її догматизм і віру в авторитети, розчищаючи тим самим шлях для вільного розвитку наукової думки.
Зародження ренесансної літератури в другій половині XIV ст. зв'язано з іменами Франческо Петрарки і Джованни Боккаччо. Вони стверджували гуманістичні ідеї достоїнства особистості, зв'язуючи його не з родовитістю, а з доблесними діяннями людини, його волею і правом на насолоду радостями земного життя.
Явище Петрарки величезне. Воно не покривається навіть найвищим визнанням його власних літературних заслуг. Особистість, поет, мислитель, суспільний діяч - у ньому нероздільні. Ось уже більш шістисот років людство шанує великого італійця насамперед за те, що він, мабуть, як ніхто інший, сприяв настанню нової епохи відкриття світу і людини, яка називається Відродженням.
Франческо Петрарка (1304-1374) був першим великим гуманістом, поетом і громадянином, який зумів зрозуміти цілісність передвідроджувальних течій думки й об'єднати їх у поетичному синтезі, який став програмою прийдешніх європейських поколінь. Своєю творчістю він зумів прищепити цим прийдешнім різноплемінним поколінням Західної і Східної Європи свідомість - нехай не завжди чітку - деякої духовної і культурної єдності, доброчинність якого позначається й у сучасне наше століття.
Петрарка - родоначальник нової сучасної поезії. Його “Книга пісень” надовго визначила шляхи розвитку європейської лірики, ставши свого роду незаперечним взірцем. Якщо спочатку для сучасників і найближчих послідовників у себе на батьківщині Петрарка був великим реставратором класичної стародавності, провісником нових шляхів у мистецтві і літературі, непогрішним учителем, то, починаючи з 1501 року, коли стараннями Пьєтро Бембо і типографщика Альдо Мануціо Ватиканський кодекс “Книги пісень” (“Canzoniere” ) був відданий широкої гласності, почалася епоха петраркізму, причому не тільки в поезії, але й в області естетичної і критичної думки. Петраркізм вийшов за межі Італії.
Мало того, Петрарка проторував своїм поетичним спадкоємцям шлях до пізнання задач і сутності поезії, пізнанню морального і цивільного покликання поета.  
У виникаючому при читанні Петрарки автопортреті впадає в око риса: потреба в любові. Це і бажання любити і потреба бути коханим. Гранично чітке вираження ця риса знайшла в любові поета до Лаури, головному предмету сонетів і інших віршів, що складають “Книгу пісень” . Любові Петрарки до Лаури присвячена незлічима кількість вчених і белетризованих творів. Лаура - фігура цілком реальна. Любов до неї, як це часто буває в дійсній поезії, сублімована, до кінця життя поета трохи притихла і навряд чи злилася з уявленням про любов райську, ідеальну.
Конкретніше в житті Петрарки любов до домашнього (матері, брата Герардо, племінника Франческо), до численних друзів: Гвідо Сетте, Джакомо Колона, Джованні Боккаччо і багатьох іншим. Поза дружбою, поза любов'ю до ближнього і взагалі до людей Петрарка не мислив собі життя. Це накладало визначений моральний відбиток на все ним написане, залучало до нього, повсюдно робило своїм, улюбленим.
Ще одна риса, яку виділив у собі сам поет, за якої часом (особливо на схилі років) себе бичував: це любов до слави. Не в значенні, однак, простого марнославства. Бажання слави в Петрарки було найтіснішим чином зв'язано з творчим імпульсом. Якраз воно в більшій степені і спонукало Петрарку зайнятися письменством.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Франческо Петрарка – перший гуманіст Європи

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок