Головна Головна -> Реферати українською -> Література -> Поетика психологізму прямої мови (монологи, діалогізовані монологи й діалоги) у творчості Василя Стефаника

Поетика психологізму прямої мови (монологи, діалогізовані монологи й діалоги) у творчості Василя Стефаника

Назва:
Поетика психологізму прямої мови (монологи, діалогізовані монологи й діалоги) у творчості Василя Стефаника
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
20,31 KB
Завантажень:
240
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 
Поетика психологізму прямої мови (монологи, діалогізовані монологи й діалоги) у творчості Василя Стефаника
Досить типовим для Стефаникових текстів є зображення відносно рід-кісного акту духовної діяльності, суть якого полягає в тому, що вкрай розбурхана життєвими потрясіннями свідомість людини розкривається в майже не контрольованих, не стримуваних вольовими зусиллями ви-словлюваннях уголос, - внутрішніми монологами і монологізованими діалогами.
Монолог, як такий, виражає думки героя, скриті від соціуму, свідомі чи підсвідомі переживання, рефлексії, почуття та вольові стани.
Зазвичай монологи виражають почуття самотності героя, любовні чи душевні переживання, розчарування, втрату близької особи, жаль, патріотичні почуття, красу природи, психічні розлади...
„Наявність у монолога суюєкта, адресата і ситуації зумовлюють те, що він так чи інакше підлягає діалогізації прихованого, опосередкованого чи явно безпосереднього характеру”, - говориться в літературознавчому словнику довіднику, і згодом додається, що зображуваний у монолозі світ „підлягає суб’єктивізації і з’являється через призму його насичених емоціями спостережень, згадок, рефлексій, марень чи фантазій. Переживання такого суб’єкта можуть скеровуватися до себе, до свого Я або назовні, до адресата, до ін. людей” [3, 465].
У Стефаника монологи чи монологізовані діалоги часто знаходяться на межі з „потоком свідомості”, який передбачає процес художнього зображення функціонального стану психіки в її складності, розчленованості, асоціативності (віддаленій чи спорідненій), а інколи й незв’язаності та спонтанності.
Стефаник часто подає свого героя в ситуації відчаю, розпуки, захмеління з горя, тобто в такому стані, коли наболіле ви-ривається назовні в емоційно насиченому слові.
Саме в такому стані зображується Антін з новели „Синя книжечка”, що „п'яний викрикує на толоці” 1, 5; його висловлювання, що перебиваються паузами та експресивними жестами героя, і становлять зміст цілої но-вели. В. Лесин слушно відзначає, про саморозкриття героя „ніби перед співчутливими свідками його горя” 2, 174, хоч насправді таких немає. Це Лесин пояснює його сп'янінням. Але якщо задуматись глибше, можна побачити такий момент, що сп'яніння — тільки найближчий, найбезпосередніший фактор, поштовх, що розв'я-зав Антонові язика. Стефаник за допомогою епімони лаконічно характеризує постійний стан штучного пониження свідомості Антона, але перед тим подає цілу передісторію душі, без якої цей неконтрольований стан і монологічне саморозкриття внаслідок сп'яніння не мали б такого соціально-критичного сенсу, - і це при лаконічності стилю митця. Но-веліст відзначає у внутрішньому світі Антона небезпечні зрушення і встановлює точний момент їх відчутних проявів. Цілий ряд господар-ських утрат передував цьому. „Але як умерла йому жінка, а за нею і два хлопці, та й Антін як не той став. Пив, а пив, а пив...” 1, 5
Новела „Синя книжечка” – це суцільний жалісливий монолог підсвідомості п’яного Антона за втраченим маєтком, а отже й господарським життям. Вся новела побудована в стилі монологічних арабесків послідовних в часі, за винятком 17 рядків – слів автора, у порівнянні з 51 рядком – внутрішній монолог головного героя.
Майстер новели у внутрішніх монологах головного героя широко використовує порівняння. Зокрема, характеризуючи внутрішній стан героя використовує такі порівняння: „Ой легко, як камінь гризти”; „Аби так моїм ворогам конати, як мені було з моєї хати відступати”; „Гатить руками у землю, як у камінь” 1, 6.
У Стефаника за монологом стоїть не тільки історія розладнання селянина, як фізичної особи, а й історія розладнання душевних сил: оскільки із соціальним неблагополуччям героя тісно пов'язане неблагополуччя у його внутрішньому світі, всі його психічні і душевні травми. І Антін не єдиний стефаниківський герой, що виливає свій душевний стан на публіку в сп’янілому стані. Чи не зайве це підтвердження тому, що сп’яніння це тільки мотив, фактор, виправдання, підстава для розв’язання героєві язика у його безвідповідному монолозі чи монологізованому діалозі до світу?
Про свої біди „горланив на ціле село” 1, 13 сп'янілий Проць Із новели „У корчмі”.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 



Реферат на тему: Поетика психологізму прямої мови (монологи, діалогізовані монологи й діалоги) у творчості Василя Стефаника

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок