Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Методичні вказівки щодо самопідготовки

Методичні вказівки щодо самопідготовки

Назва:
Методичні вказівки щодо самопідготовки
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
19,75 KB
Завантажень:
210
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Методичні вказівки щодо самопідготовки

Нині, вирішивши присвятити себе медицині, юнаки та дівчата мають чітко зрозуміти, чи є в них покликання до цієї професії, чи може кожен з них працювати фельдшером, або акушером, або медичною сестрою. Молода людина, перш ніж зробити цей крок, повинна запитати себе: «Чи є в мене такі якості, як прагнення допомагати ближньому в найтяжчих умовах, чи завжди я буду йому корисним, чи зможу я поставити суспільні інтереси вище особистих?»

Якщо відповідь позитивна, тоді можна стверджувати, що є покликання до медичної професії. Російський письменник В. В. Вересаєв писав: «Навчатися лікарської майстерності неможливо, як неможливо навчатися поезії або сценічному мистецтву». Зустрічаються випадки нетактовної поведінки медичних працівників, які спричиняють появу у хворих негативного ставлення і недовіри до персоналу і медицини в цілому. Ось чому велике значення для медичного працівника має відчуття відповідальності й усвідомлення чесно виконаного морального обов'язку.

«Палаюча свічка» — символічна емблема, запропонована в XVII ст. голландським лікарем Ван Туль-Псі («Згораю, слугуючи іншим») — розкриває глибоку суть деонтології. Вона водночас демонструє нескінченні можливості «психічної асептики» — оберігання життя людини, яка страждає.

Англійський філософ Бейтам (1748—1832) уперше запропонував термін «деонтологія» (від «deon» — необхідність, «logos» — вчення). Таким чином, деонтологія — це вчення про розділи професійної діяльності, які найбільш широко використовують форми складних людських стосунків. До них можна віднести і сучасну медицину, де дуже важливу роль відіграють різноманітні форми психологічного впливу медичних працівників на хворого.

Медична деонтологія пройшла довгий і тяжкий цілях розвитку. Її історія багата на яскраві та драматичні події. Зародження деонтології сягає в глибоку давнину. Можна думати, що перша людина, яка надала медичну допомогу своєму ближньому, зробила це з почуття жалю, прагнення допомогти в нещасті, полегшити біль, інакше кажучи, з почуття гуманності. Саме гуманність завжди була особливою рисою медицини.

Задовго до введення терміну «деонтологія» основні принципи і правила поведінки медичного працівника були описані в древніх письмових джерелах. Уже в індійському зведенні законів Ману «Ведах» перераховано правила поведінки лікаря.

В античні часи великий вплив на розвиток принципів поведінки медичного працівника справила знаменита «Клятва» основоположника наукової медицини Гіппократа. Знаменно, що учасники Першого міжнародного конгресу з медичної етики та деонтології (Париж, 1969) вирішили доповнити її тільки однією фразою: «Присягаюся навчатися все життя». У «Каноні медичної науки» Авіцена великого значення надає необхідності заспокоїти хворого, зняти відчуття страху, підняти його настрій.

«Людина — найвища цінність з усіх цінностей світу», — такий принцип медичної деонтології. Приблизно 200 років тому російський терапевт М. Я. Мудров ставив гуманне ставлення до хворого на перше місце, визначаючи найважливіші якості, які повинні бути притаманні справжньому лікареві. «Необхідне гуманне ставлення до хворого, безкорисливість, правдивість, постійне удосконалення своїх знань ...».

Специфіка хірургічної діяльності — використання операції як основного і вирішального лікувального або діагностичного засобу — ставить хірургію в особливе положення на відміну від нехірургічних спеціальностей. Навіть маючи певну довіру до хірургії, хворий неминуче відчуває зрозумілий страх перед операцією. Цією обставиною і пояснюється провідна роль хірургії в розробленні проблем деонтології.

Медична етика має велике значення в хірургії. Часто плутають поняття медичної етики і медичної деонтології, але це нерівнозначні поняття. Медична етика охоплює ширше коло питань. Це вчення про мораль медичного працівника, його взаємовідносини зі здоровими та хворими людьми, яким він надає допомогу, з колегами, суспільством.

Операції, що тривають по 10—12, а то і 20 год., наприклад, трансплантація печінки або нирки, потребують не тільки хірургічної техніки, обладнання, надмірного напруження фізичних сил, але й цілковитої психологічної сумісності членів змінних бригад, добре спрацьованого колективу, де немає непорозумінь і чвар, де професор, лікар, медсестра і санітарка працюють з єдиним розумінням своїх завдань стосовно хворого»

Важливо встановити психологічно правильні взаємовідносини в умовах стаціонару між хворим та медперсоналом. Важливо, щоб уже під час надходження до медичного закладу хворі відчували увагу до себе, бажавши їм допомогти. Ставлення до хворого у приймальному відділенні справляє перше враження на нього і, якщо пацієнтові доведеться довго чекати направлення до відділення або він почує слова «не наш хворий»> «немає місця», «навіщо його направили до нас», то він втрачає довіру не тільки до цього медичного персоналу, але й до медичного закладу взагалі.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Методичні вказівки щодо самопідготовки

Схожі роботи:


BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок