Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Переливання крові і кровозамінників

Переливання крові і кровозамінників

Назва:
Переливання крові і кровозамінників
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
89,62 KB
Завантажень:
1923
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 
Переливання крові і кровозамінників

Переливання крові і кровозамінників є одним із найважливіших досягнень сучасної медицини. Гемотрансфузійна терапія, що проводиться з урахуванням суворих чинників, за умови виконання усіх вимог, є безпечним методом і поліпшує наслідки оперативного і консервативного лікування хворих

Ідея переливання крові хворій людині від здорової виникла ще в XIV—XV ст. Однак наслідки були невдалими, хворі, як правило, гинули

Наукове обґрунтування і більш широке застосування переливання крові у клінічній практиці відбулося після відкриття К.Ландштейнером і Я.Ямським (1901—1907) груп крові і пропозиції В.А Юревича, М М Розенгарта і Гюстена (1914) використати цитрат натрію для профілактики згортання крові 1919 p. В.М.Шамов уперше здійснив переливання крові з визначенням її групової належності, а 1925 р М.М Єланський опублікував монографію про ті переливання крові 1926 р А.А.Богданов організував у Москві. Центральний інститут переливання крові. Відтоді стала розвиватися широка мережа республіканських, обласних і районних станцій і кабінетів переливання крові.

Велику роль у розвитку проблеми переливання крові відіграли А.А.Богомолець, C.I. Спасокукоцькнй, М.П.Кончаловський, С.С.Юдін та ін. Ще до початку другої світової війни було розроблено нові методи гемотрансфузії. переливання фібринолізної (трупної) крові людини (В.М.Шамов, 1929, С.С.Юдін, 1930), плацентарної (М.С.Малиновський, 1934), утильної (кров, що вилилася у плевральну або черевну порожнину; C.I.Спасокукоцький, 1935), а також методи отримання плазми і використання її як кровозамінника (Н.Г.Карташевський, А.Н.Філатов, 1934), еритроцитної маси (Робертсон, 1918; А.Н.Філатов, Н.Г.Карташевський, 1932, 1934)

Важливого значення набули роботи вчених щодо консервування крові і одержання механізму дії перелитої крові У Київському інституті гематології та переливання крові розроблено нову, технологічно більш просту і придатну для практики модифікацію кріоконсервування еритроцитів (М.Т.Терехов, М.М.Петров, 1990)

У розробці нових методів інфузійно-трансфузійної терапії значний внесок належить українським ученим З.О.Бутенку, К.М.Веремєєнко, Р.Б.Гутник, А.С.Звєрковій, Б.В.Кочаровському, Г.І.Когут, В.Ф.Ломатченко, П.М.Перехрестенко, Н.Е.Повстяному, А.Ф.Романовій, Л.М.Тищенко та ін.

Великого значення набуває диференційований підхід до застосування окремих компонентів крові. Трансфузії еритроцитної, тромбоцитної, лейкоцитної мас, плазми, альбуміну та інших препаратів крові дозволяють отримати значно більшу лікувальну ефективність у хворих із низкою патологічних процесів, ніж від переливання цільної крові Разом з чим переливання донорської крові залишається найважливішим лікувальним заходом у практиці планової, а особливо ургентної хірургії Показання до гемотрансфузії мають базуватися на ясному розумінні патофізіології важких порушень гомеостазу і знаннях механізму дії сучасних трансфузійних середовищ

ГРУПИ КРОВІ ЛЮДИНИ

Група крові людини є генетичне зумовленою біологічною ознакою і визначається тим набором антигенів, які є у формених елементах крові і білках плазми даного індивіда. Вивченням груп крові, що є часткою антигенного диференціювання організму людини, займається наука ізосерологія.

Завдяки численним дослідженням вітчизняних і зарубіжних ізосерологів у крові людини знайдено понад 300 різних антигенів, які утворюють кілька десятків антигенних систем. Комбінація цих антигенів у різних людей створює понад 1,5 млн груп крові. Однак нині поняття "група крові", яким користуються в клінічній практиці, включає лише еритроцитні антигени системи АВО і резус, через те що ці аглютиногени найактивніші і є найчастішою причиною несумісності під час гемочрансфузій.

Ізосерологічні властивості крові визначаються наявністю аглютиногенів у еритроцитах і аглютинінів у плазмі крові. У разі взаємодії однойменних аглютиногенів еритроцитів однієї людини з аглюкатинами плазми (або сироватки) іншої людини відбувається склеювання еритроцитів, тобто реакція ізогемаглютинації.

Групові антигени (аглютиногени) 0(Н), А і В — крупномолекулярні білки.

Антиген 0 (його нерідко називають антиген Н) є слабким антигеном, визначається тільки за допомогою спеціальних сироваток, і його практичне застосування незначне.

Нині розрізняють в основному 2 типи антигену А. У 88 % осіб наявний антиген А 1, у 12 % — антиген А2. Інші види зустрічаються надзвичайно рідко. Еритроцити підгрупи А1 дають грубозернисту і таку, що швидко виникає, аглютинацію, а еритроцити А2 — дрібнозернисту аглютинацію, що відбувається пізніше (на 4—5-й хвилині).

Нині є дані про неоднорідність антигену В, але вони практичного значення не мають.

Групові антитіла — природні аглютиніни (α і β), білки, що належать до фракції γ -глобулінів, теплові, холодові антитіла.

Холодові антитіла найактивнішими є за температури від +4 до +16 °С, теплові — за температури понад 37 °С.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 



Реферат на тему: Переливання крові і кровозамінників

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок