Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Розвиток медичних знань в Україні в період Середньовіччя

Розвиток медичних знань в Україні в період Середньовіччя

Назва:
Розвиток медичних знань в Україні в період Середньовіччя
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
8,22 KB
Завантажень:
45
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
З ХV ст. почалася підготовка учених лікарів в Замойській академії в місті Замості. Студенти Замойської академії об’єднувалися в землянства. На медичному факультеті кількість студентів не перевищувала 45. При академії був шпиталь на 40 ліжок. Замойська академія проіснувала 190 років.

Незважаючи на скромні можливості медичних факультетів Замостя, вони відіграли певну позитивну роль у поширенні наукових медичних знань серед населення. Кількість випускників цієї школи, особливо українців і білорусів, була невелика, вони йшли на службу до феодалів, у резиденції біскупів, осідали в великих містах, обслуговували заможні верстви населення.

У 1701 р. за указом Петра І Києво-Могилянська колегія дістала титул і право академії. Київська академія відіграла значну роль у підготовці медичних кадрів у зв'язку з організацією шпитальних медичних шкіл. В доповіді Комісії з нагоди нового законоуложення в 1798 році відзначається, що протягом лише 14 років з Київської академії вступило до медичних шкіл понад 300 осіб. Пізніше кадри для медичних шкіл готували здебільшого колегії в Чернігові, Переяславі та Харкові. До медичних шкіл йшли переважно найздібніші учні. З 1802 року в академії запроваджено курс медицини.

В Київській академії навчалося понад тисячу учнів. При великому гуртожитку була лікарня, в якій лікували ченці. За їхніми рецептами в аптеках відпускали ліки. Дипломів ченці не мали, і тому на початку ХІХ ст., за наказом лікарської управи, ректорат академії вперше запросив дипломованого лікаря.

В 1377 році в міських актах Львова знаходимо відомості про заснування в місті шпиталю для хворих і бідних. У 1550 році міським лікарем працював доктор медицини в Іспанії Егреніус. В той час у Львові було три міські шпиталі і два при монастирях.

На час переходу Львова і галицьких земель в 1773 році під владу Австрії у місті було 25 тисяч жителів, з них 6 лікарів. Спроби відкрити у Львові вищу медичну школу робились ще у ХVII ст. Медичний факультет у Львівському університеті було створено тільки наприкінці ХІХ ст.

Архівні матеріали свідчать, що лікарні складали з хворими угоди на лікування як на звичайну торговельну справу, брали аванси, часом з дуже сміливими зобов’язаннями в певний строк вилікувати ту або іншу хворобу. Плата за лікування була дуже висока, недоступна для трудового народу. Широкі маси населення взагалі обслуговували не дипломовані лікарі, а лікувальники – ремісники, відомі в нас, як і по інших країнах, під назвою цирульників. Лікували вони, спираючись на віковий досвід народної медицини. У великих містах, виконуючи за принципом докторів медицини різні лікувальні рукодійні заходи, маючи взагалі близькі ділові стосунки з дипломованими лікарями, цирульники поповнювали свої знання. Таке поєднання досвіду побутової медицини з даними науки сприяло деякою мірою збільшенню обсягу медичних знань цирульників. Окремі з них досягли великої кількості майстерності в лікувальні ран, проведенні ампутацій, операцій витину каменів, виривання зубів і особливо в дуже поширеному засобі лікування – кровопусканні.

Ремісники середньовічних міст з економічних і правових причин об’єднувалися у цехи. Цехи цирульників протягом багатьох століть були своєрідною і єдиною школою медичних кадрів для широких народних мас. В той час кожен дипломований лікар звичайно мав коло себе кількох учнів, які допомагали йому в роботі, вчилися виконувати дрібні лікувальні маніпуляції та набували навичок догляду за хворими. З часом вони працювали по містечках і великих селах самостійно. Кількість таких учнів була невелика. Працювати по містах, де були цехи цирульників, вони не мали права під загрозою штрафів.

Зразком для цехів цирульників на Україні був львівський цех, заснований у 1512 році. Учнів приймали віком від 12 років, грамотність для них була необов’язковою. Кожний учень перед вступом вносив до цехової скриньки певний внесок. Навчання тривало три роки. Учнів у одного майстра не повинно було бути більше ніж 3-4. Майстри вчили робити кровопускання, ставити банки, сухі та з насічками, розрізати гнояки, виривати зуби, перев’язувати рани, накладати лещата при переломах, вправляти вивихи, виготовляти різні пластирі для лікування ран.

Закінчивши навчання, учень вносив до цехової скриньки певний внесок і його вписували в цехову книжку вже підмайстром, молодиком. Молодик повинен був працювати у свого майстра ще 6 місяців. Після цього строку він мав право перейти на роботу до іншого майстра. За більшістю статутів, підмайстер, закінчивши науку в основного майстра, повинен був розпочати “мандрування”. Діставши від свого цеху довідку про навчання, він переходив до іншого міста, там звертався до хехмайстра, і за його призначенням, починав працювати челядником в одного з майстрів. “Мандрування” мало на меті ознайомити молодика із засобами лікування по інших містах. У Києві, Львові, Луцьку та деяких інших містах України від обов’язку “мандрування” можна було відкупитися певним внеском до цехової скриньки.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Розвиток медичних знань в Україні в період Середньовіччя

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок