Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Гломерулонефрит, нефротичний синдром

Гломерулонефрит, нефротичний синдром

Назва:
Гломерулонефрит, нефротичний синдром
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,69 KB
Завантажень:
100
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Захворювання сечових органів

Гломерулонефрит

Гломерулонефрит — це двостороннє запалення нирок інфекційно алергічною характеру з переважним ураженням ниркових клубочків.

Етіологія. Гломерулонефрит виникає після стрептококових інфекцій (скарлатина, ангіна, хронічний тонзиліт, гнійні захворювання шкіри). Він може спричинятися також іншими мікроорганізмами (стафілокок, пневмокок тощо), найпростішими, вірусами, хімічними речовинами, отрутами від укусів комах, потраплянням в організм чужорідною білка (після вакцинацій), фізичними впливами (охолодження).

Патогенез складний. Для розвитку причинного фактора замало. Необхідне ще порушення імунітету. Проти частинок мікроорганізмів, чужорідного білка, хімічних речовин, тобто проти антигенів, виробляються антитіла. Внаслідок впливу різних токсинів із ниркової тканини можуть звільнятися специфічні ниркові антигени. Антигени, з'єднавшись з антитілами і утворивши імунні комплекси, в результаті неспроможності імунітету не виводяться з організму, а осідають на базальній мембрані клубочків, що й спричинює там виникнення запального процесу. При реакції антиген — антитіло збуджується також система зсідання крові, і в клубочкових капілярах утворюються мікротромби. Через це порушується мікроциркуляція з'являються розриви капілярів.

При гострому гломерулонефриті імунні комплекси швидко утворюються і через 1—2 міс виводяться з організму. Таким чином, запальний процес припиняється. У тієї частини хворих, в яких імунні комплекси утворюються повільно, а виведення їх недостатнє, запальний процес затягується. Іноді (у 5—10 % випадків) антитіла виробляються до базальної мембрани, і тоді виникає аутоімунний гломерулонефрит, який характеризується злоякісним і хронічним перебігом.

Гострий гломерулонефриг. Клініка, Хвороба починається приблизно через 2 тижні після попереднього інфекційного захворювання (скарлатини, ангіни та ін.) Клінічне глоінерулонефрат має перебіг у вигляді нефритичного, нефротичного, змішаного га ізольованого сечового синдрому. Початкові симптоми в основному спільні для всіх цих форм. Переважають екстраретальні ознаки: слабкість, підвищення температури тіла, головний біяь, зниження анетиту, нудота. Можливі пастозкість або набряки обличчя і кінцівок. З ренальних симптомів слід відмітити біль у попереку, олігурію, гематурію, протешурію.

Одночасно або через кілька днів клінічна картина набуває ознак, характерних для кожної окремої форми.

Найчастіше зустрічається нефритичний синдром. При ньому набряки обмежені, з'являються вранці, переважно на обличчі, під вечір вони зменшуються або зникають. Підвищується артеріальний тиск. Дещо зменшується добовий діурез. У загальному аналізі сечі — мікро- або мікрогематурія, помірна протеїнурія (до 5 г/л). При дослідженні крові відмічають підвищену ШОЕ, може бути лейкоцитоз з нейтрофільозом.

При нефротичному синдромі набряки поширюються по всьому тілу. Як правило, підвищується артеріальний тиск. Діурез затяжний. Характерною є гематурія. Кількість білка більша, ніж при нефритичному синдромі, але не перевищує 15 г/я. У крові збільшена ШОЕ, помірна холостеринемія, гіпопротеїнемїя із зниженням альбумінів і підвищенням гамма-глооулінів. Перебіг досить тяжкий і часто хвороба переходить у хронічну форму.

В окремих випадках гломерулонефрит має тяжку клінічну картину: виражені симптоми двох попередніх варіантів хвороби. Це змішана форма. При ній розвивається перехідна недостатність нирок. Процес стає хронічним.

Ізольованому сечовому синдрому властива незначна протешурія та мікрогематурія, інших явних симптомів немає.

Клінічні ознаки при гострому гломерулонефриті утримаються від 2 до 4 тижнів, після чого зникають і залишаються тільки зміни в сечі, Загальна тривалість хвороби близько 3 міс, проте нефротичяа і змішана форми можуть тривати набагато довше. В 5—10 % випадків гострий гломерулонефрит переходить у хронічний.

Хронічний гломерулонефрит. Клініка. При затяжному несприятливому перебігу гострого гломерулонефриту приблизно через рік формуються три варіанти хронічного процесу: гематуричний, нефротичний і змішаний. Можливий поступовий розвиток хронічною гломерулонефриту без гострого початку.

При гематуричній формі загальний стан хворого мало відрізняється від нормального. Спостерігається тільки блідість шкіри. Основна ознака хвороби — гематурія, яка то наростає, то зменшується. Розвивається анемія. Функція нирок довгі роки зберігається.

Для нефротичної форми характерними є набряки різного ступеня, які з'являються або посилюються під час загострень, постійна протеїнурія до 15 г/л і більше. В крові відмічають підвищену ШОЕ, диспротеїнемію (зменшення альбумінів і підвищення глобулінових фракцій), гіперліпідемію.

Змішана форма має ознаки нефротичного і гематуричного синдрому. Майже завжди супроводиться артеріальною гіпертензією, через що виникають зміни на очному дні і гіпертрофія лівого шлуночка серця. Перебіг завжди дуже тяжкий. Досить швидко розвивається хронічна недостатність нирок.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Гломерулонефрит, нефротичний синдром

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок