Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Едуард Дженнер. Перша вакцина

Едуард Дженнер. Перша вакцина

Назва:
Едуард Дженнер. Перша вакцина
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
19,62 KB
Завантажень:
80
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
ПЛАН

1. Коротка біографія Е.Дженнера, його важкий шлях до визнання вакцинації

2. Едуард Дженнер – відкривач першої вакцини

3. Значення винаходу вакцини Е.Дженнера для сучасної науки

Використана література

1. Коротка біографія Е.Дженнера,

його важкий шлях до визнання вакцинації

Дженнер, Едуард (Jenner, Edward) (1749–1823), англійський лікар. Народився 17 травня 1749 у Берклі (графство Глостершир). Поступив нанавчання до Людлову, хірургу із Содбері.

Тут вперше довідався про те, що доярки, які перехворіли коров'ячою віспою, несприйнятливі до віспи натуральної (принаймні таке переконання існувало в той час серед фермерів).

Запобіжні властивості коров'ячої віспи Дженнер вивчав протягом декількох років. У 1770 термін його першого учнівства підійшов до кінця, і Едуард переїхав у Лондон, де поступив учнем до лікаря й анатома Дж.Хантеру.

Вивчав анатомію в школі Хантера, робив обхід палат у лікарні Св.Георгія, класифікував геологічні і зоологічні зразки, привезені капітаном Дж.Куком із кругосвітньої подорожі.

У 1773, відмовившись від пропозиції залишитися в Лондоні, повернувся в Берклі, де незабаром здобув популярність як хірург.

14 травня 1796 Дженнер прищепив коров'ячу віспу восьмирічному хлопчику Джеймсу Фіпсу, взявши для цього рідину з пістули на руці доярки, що хворіла коров'ячою віспою.

Після щеплення хлопчик перехворів коров'ячою віспою, а через шість тижнів був інфікований матеріалом, взятим від хворого натуральною віспою. Через кілька місяців було зроблене друге щеплення натуральної віспи, через п'ять років – третя. Натуральна віспа так і не розвилася.

Свої результати учений виклав у статті Дослідження причин і дії коров'ячої віспи (An Inquiry into the Causes and Effects of the Variolae Vaccinae, a Discase Discovered in Some of the Western Counties of England and Known by the Name of the Cowpox, 1798).

Практика вакцинації широко поширилася в Англії і незабаром стала обов'язковою в британській армії і на флоті. Зрештою її прийняли в усьому світі.

Варто тільки згадати страшні наслідки епідемій, і стане зрозуміло, яке значення мало відкриття вакцинації для медицини. Проте Дженнеру приходилося завзято переконувати в силі запобіжного щеплення своїх колег, з якими він часто зустрічався в Альвестоні біля Брістоля. Зрештою, він довів їх до такого стану, що медичне товариство його графства грозило виключити його із товариства лікарів, якщо він не припинить набридати їм таким безнадійним предметом.

Незважаючи на переконливий і ясний виклад Дженнером проблеми, в історії медицини знайдеться не багато відкриттів, що викликали б такий запеклий опір. Англійська Королівська Академія наук відмовлялася надрукувати у своїх виданнях повідомлення Дженнера про відкриття щеплення внаслідок неймовірної сміливості висловлюваних у ньому пропозицій.

Відомий лондонський лікар того часу Мозелей писав: «Навіщо знадобилося це змішання звіриних хвороб з людськими хворобами? Чи не проглядається в цьому бажання створити новий різновид начебто мінотавра, кентавра і тому подібного?» В англосаксонських країнах створювали «противакційні» комітети, які закликають відмовлятися від щеплень. Вони випускали листівки, що зображують рогатих людей з копитами на ногах. Це означало, що люди «принижують» себе до тварин, одержуючи прищеплювальний матеріал від телят. Особливо сильні були нападки з боку духівництва, що з амвона громило відкриття Дженнера, бачачи в ньому зазіхання на промисел Божий. Це відношення важке зрозуміти, тому що ми бачили, що ідея щеплення проти віспи була відома задовго до Дженнера.

Кінець полеміці, яка зав'язалася між прихильниками і супротивниками віспощеплення, поклала перша ж епідемія чорної віспи, яка пощадила величезну кількість тих, кому була зроблена щеплення. Тоді почалися звичні в такому випадку пересуди: «Дженнер не сказав нічого нового, запобіжні щеплення проти віспи існували до нього». І тільки комісія, призначена для розслідування англійським парламентом, розставила все по своїх місцях. Вона підтвердила, що старий, що існував у народі спосіб захисного щеплення був відомий, але він дав Дженнеру лише ідею, що від зумів використовувати для наукової розробки й удосконалювання методу віспощеплення. Так був визнаний внесок Дженнера.

Парламент відшкодував Дженнеру витрати, які він поніс у ході незліченних експериментів, і ухвалив: видати додатково Дженнеру в 1802 році 10000 фунтів стерлінгів, а через п'ять років подвоїти цю суму. Дженнеру повезло, він не в приклад іншим новаторам дожив до того часу, коли його відкриття було визнано всім ученим співтовариством. З 1803 року і до кінця своїх днів Дженнер керував заснованим ним товариством віспощеплення в Лондоні, нині Дженнерівський інститут. Після смерті вченого, який пішов 26 січня 1823 року, у пам'ять про нього був споруджений йому пам’ятник в Трафальгар-сквере в Лондоні.

2. Едуард Дженнер – відкривач першої вакцини

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Едуард Дженнер. Перша вакцина

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок