Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Інсулінотерапія. Цукрознижуючі препарати, їх групи, форми випуску

Інсулінотерапія. Цукрознижуючі препарати, їх групи, форми випуску

Назва:
Інсулінотерапія. Цукрознижуючі препарати, їх групи, форми випуску
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,94 KB
Завантажень:
55
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
ПЛАН

1. Поняття та основні підходи до інсулінотерапії

2. Основні цукрознижуючі препарати

Висновки

Список використаної літератури

1. Поняття та основні підходи до інсулінотерапії

Лікуваня інсуліннезалежного цукрового діабету (ЦД) повинно бути комплексним і включати:

►нормалізацію вуглеводного обміну,

►нормалізацію артеріального тиску,

►нормалізацію ліпідного обміну,

►модифікацію способу життя (відмова від куріння, дієта, фізичні вправи, догляд за станом стоп тощо).

Початкова доза інсуліну при переході на інсулінотерапію — приблизно 0,5 ОД/кг. Використовують в основному людський інсулін середньої тривалості дії, добову дозу розподіляють на декілька введень (наприклад, 2/3 добової дози в ранкові години, 1/3 — перед вечерею чи на ніч). Можна додавати інсулін короткої дії — 5-10 ОД перед сніданком та вечерею. При гострих захворюваннях і після хірургічних втручань потреба в інсуліні на деякий час збільшується.

Існують особливі клінічні ситуації, коли інсулінотерапія має певні переваги перед іншими видами терапії, навіть у пацієнтів з ЦД II типу.

Ниркова недостатність. Дане захворювання підвищує ризик гіпоглікемії, особливо у хворих, що приймають пероральні цукрознижуючі препарати. У разі розвитку гіпоглікемії застосування метформіну та інгібіторів альфа-глюкозидази протипоказане. Використовують похідні тіазолідиндіону, однак слід пам'ятати, що вони можуть спричинити затримку рідини в організмі. Призначають такі препарати короткої дії, як гліпізид, репаглінід і натеглінід. Якщо рівень креатиніну в сироватці перевищує 1,8 мг% (або швидкість клубочкової фільтрації менша 60 мл/хв), найбільш безпечним є застосування інсуліну.

Захворювання серця і легень. Обструктивні апное уві сні, хронічна гіпоксія і серцева недостатність III-IV функціональних класів підвищують ризик лактат-ацидозу. Метформін таким пацієнтам протипоказаний. Хворий, який приймає похідні тіазолідиндіону, повинен бути поінформований про те, що у разі появи набряків ніг і задишки, швидкого збільшення прибавки маси тіла треба негайно звернутися до лікаря. Найбезпечнішими для таких пацієнтів є препарати суль-фанілсечовини короткої дії (гліпізид), меглітиніди (репаглінід, натеглінід) та інсулінотерапія.

Захворювання печінки. При захворюваннях печінки різко підвищується ризик лактат-ацидозу і гіпоглікемії, метаболізм багатьох пероральних цукрознижуючих засобів сповільнений. При підвищенні активності АЛТ у 2,5 рази і більше метформін та похідні тіазолідиндіону не призначають. Препарати сульфанілсечовини другого покоління (гліпізид і глібенкламід) метаболізу-ються в печінці лише частково, і тому мають використовуватися з обережністю у зв'язку з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найбільш безпечним у даної категорії хворих вважається призначення інсуліну.

Хворим на ЦД з ожирінням найчастіше призначають метформін, що сприяє зниженню маси тіла й утриманню нормальної її величини. Оскільки у переважної більшості пацієнтів з надмірною масою тіла має місце виражена інсулінорезис-тентність, то препарати інсуліну для них обов'язково слід поєднувати з похідними тіазолідиндіону, який посилює дію інсуліну (як і метформін — частково).

Основні рекомендації до призначення інсуліне-терапії при ЦД II типу.

1, Якщо попередня терапія пероральними цукрозиижуючими препаратами виявилася або стала неефективною, до неї можна додати інсулін або повністю переходити на інсулінотерапію. При цьому найчастіше використовують одну з наведених нижче схем.

A. Додавання інсуліну до пероральних цукрознижуючих засобів. Хворому, що отримує метформін або похідні іазолідиндіону, на ніч призначають інсулін NPH або інсулін гларгін. Початкова доза —0,1 ОД/кг. Якщо хворий приймав похідні сульфаніл сечовини, їх можна відмінити. У разі доцільності їх поєднання з препаратами інсуліну, останній при значають на ніч, як описано вище, а дозу похідних сульфанілсечовини знижують вдвічі.

Б. Перехід на монотерапію інсуліном розпочинають із введення інсуліну два рази на добу, потім кількість ін'єкцій поступово збільшують, орієнтуючись на режим харчування пацієнта, його фізичну активність і результати контролю рівня глюкози у крові. У пацієнтів, які ведуть особливо активний спосіб життя, рекомендується використовувати режим багаторазових ін'єкцій, поєднуючи препарати короткої та тривалої дії.

B. Додавання пероральних засобів до інсуліну. Хворим, яким необхідні високі дози інсуліну (понад 100 ОД/добу), доцільно паралельно при значати метформін або похідні тіазолідиндіону.

2. Схему інсулінотерапії підбирають індивідуально, важаючи на завдання лікування і орієнтуючись на результати самостійного контролю хворим рівня глюкози у крові. Більшість пацієнтів можуть коригувати режим інсулінотерапії самостійно.

3. У більшості країн, у тому числі в США, перевагу віддають людському інсуліну.

4. Доза інсуліну може становити від 5 до кількох сотень одиниць на добу.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Інсулінотерапія. Цукрознижуючі препарати, їх групи, форми випуску

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок