Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Історія розвитку гомеопатії

Історія розвитку гомеопатії

Назва:
Історія розвитку гомеопатії
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
20,55 KB
Завантажень:
63
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Вступ

Історія нараховує чимало прикладів, коли видатні лікарі минулого говорили про те, що подібне можна лікувати подібним.

Гіппократ вперше сформулював цей принцип, як одну зі складових лікувальної практики. Як і личить великим, Гіппократ не виділяв принцип подоби в якості єдино правильного, і висловлювався за грамотне застосування його в сукупності з принципом протилежного. Людству знадобилося кілька століть, щоб прийти до аналогічних підходів у медицині.

Своєрідну інтерпретацію принципу подоби ми знаходимо в медицині Сходу. Застосування лікарських рослин у древній індійській медицині будувалося на цьому принципі. Так, для лікування кісток використовувалися корені, стовбури - для лікування м'язів, кора - для лікування шкіри, гілки - судин, листя - шести порожнинних органів, квіти - п'яти органів чуття, плоди - п'яти щільних органів. Не важко помітити, що в даному випадку провідну роль відіграє деяка анатомічна подібність рослин і людського організму.

Цікаво, що схожих поглядів дотримувався і Теофраст фон Гогенгейм, видатний лікар Середньовічної Європи, відомий більше під псевдонімом Парацельс. Саме йому людство зобов'язане відкриттям протизапальних засобів, зокрема ацетилсаліцилової кислоти.

Займаючись лікуванням ревматизму, Парацельс помітив, що дана хвороба часто виникає в результаті переохолодження ніг у холодній воді. Ґрунтуючись на принципі подоби, він припустив, що верба, яка росте у воді і чудово себе при цьому що почуває, повинна мати якісь захисні властивості проти «міазму» ревматизму.

І дійсно, даючи своїм хворим відвари вербової кори, Парацельс істотно поліпшив їх стан.

Надалі вчені, вивчивши склад вербової кори спочатку одержали з природної сировини, а потім навчилися синтезувати речовини з могутньою протизапальною дією. По родовому імені верби – Salix – ці речовини стали називатися саліцилатами, і до нашого часу дійшли у виді ацетилсаліцилової кислоти, або аспірину.

Таким чином, ми бачимо, що ще в далекій давнині існував підхід до призначення лікарських засобів за принципом подоби.

1. С.Ганеман – засновних сучасної гомеопатії

Однак своїм народженням і початковим, найважливішим етапом розвитку гомеопатія, як наука, зобов'язана німецькому лікарю Самуілу Ганеману. Саме він уперше сформулював основні принципи гомеопатії, уклав довідник лікарських засобів (Materia Medica) і виробив поняття гомеопатичної конституції і теорію миазмов.

Самуіл Ганеман народився в місті Мейссені (Саксонія) у 1755 році, 10 квітня, у небагатій багатодітній родині живописця по порцеляні.

З дитячого років, навчаючись в школі, він виявляв незвичайні здібності до наук. Особливо його захоплювали медицина й аптечна справа, а також іноземні мови. До моменту закінчення школи Ганеман знав кілька іноземних і античних мов, а випускний твір назвав «Про дивну побудову людської руки».

Блискуче закінчивши школу, у 1775 році Ганеман поступає на медичний факультет Лейпцігського університету, продовжуючи і там вражати своїх учителів видатними здібностями і старанністю.

Через недостачу засобів Ганеман змушений був перервати свою освіту і пішов на службу як домашній лікар і бібліотекаря до губернатора Трансільванії барону Брукеншталя в місті Германштадті.

Відновити навчання Ганеману вдалося тільки через два роки, але в Ерлагені, де життя було дешевше.

Закінчивши університет у 1779 році і захистивши при цьому дисертацію про судорожні стани, Ганеман починає свою лікарську практику.

До 1790 року, працюючи в різних містах, Ганеман досяг популярності, завдяки успішній лікарській практиці, а також науковій праці і перекладам іноземної медичної літератури.

У 1790 році Ганеман почав переклад «Лікознавство» Куллена, що зіграло важливу роль у виникненні гомеопатії.

А саме. Переводячи статті кулленівського «Лікознавства» про дію хіни, що тільки стала з'являтися в той час як засіб лікування малярії, Ганеман помітив, що симптоми хінного отруєння дуже схожі з клінічною картиною малярії. Характерна лихоманка з періодичністю в 3-4 дня, тремтіння без ознобу, спрага, притуплення почуттів, скутість у суглобах, неприємне відчуття онімілості – усі ці симптоми були відомі Ганеману по собі. Він сам колись переніс малярію.

Зацікавивши виявленим ним феноменом, Ганеман починає самовідданий експеримент, приймаючи усередину великі дози хінної кірки з метою підтвердити або спростувати факти, викладені в статті. Все підтвердилося з великою точністю.

Такий розвиток подій підштовхнув Ганемана до вивчення клінічної картини отруєння іншими отруйними речовинами. З цією метою він пішов на безприкладний по своєму науковому героїзму крок, випробуючи отрути на собі. У наслідку, у період викладання в Лейпцігському університеті, у Ганемана з'явилися однодумці й учні, які включилися в дослідження. Перші 60 засобів увійшли до складу «Чистого лікознавства», що вийшло у чотирьох томах у той період.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Історія розвитку гомеопатії

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок