Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Ку-лихоманка

Ку-лихоманка

Назва:
Ку-лихоманка
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
19,74 KB
Завантажень:
72
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
ПЛАН

Вступ

1. Етіологія та епідеміологія

2. Патогенез та клінічна картина

3. Діагноз, лікування та профілактика

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ку-лихоманка (Q — скорочене англійське query невизначений, неясний; синонім: австралійський Ку-ріккетсіоз, квінслендська лихоманка, лихоманка боєнь, середньоазіатська лихоманка, коксієллез, Деріка — Бернета хвороба) — інфекційна хвороба, яка характеризується лихоманкою, інтоксикацією, враженням легень, гепатолієнальним синдромом. Є одним з найбільш розповсюджених зоонозних ріккетсіозів у країнах СНД і в більшості інших регіонів світу (Австралія, Європа, Америка, Азія).

1. Етіологія та епідеміологія

Збудник Coxiella burnetii відноситься до мікроорганізмів, незвичайно стійким до навколишнього середовища, а також до різних фізичних і хімічних впливів, у тому числі до дезинфікуючих засобів. При хлоруванні води і кип'ятінні протягом 10 хв збудник гине.

Розрізняють сільськогосподарські і природні вогнища хвороби. У сільсько-господарських вогнищах джерелами збудника інфекції є велика і дрібна рогата худоба, коні, свині, собаки, домашні птахи, гризуни; у природних вогнищах — дикі копитні і дрібні ссавці тварини, в основному гризуни, птахи. Основне епідеміологічне значення мають ссавці — велика і дрібна рогата худоба, свині й ін., що виділяють ріккетсії з випорожненнями, сечею, молоком, навколоплідними водами.

Зараження людей у сільсько-господарських вогнищах відбувається повітряно-пиловим шляхом при обробці забруднених тваринами вовни, пуху, хутра, щетини, шкіри; харчовим шляхом при вживанні в їжу забрудненого молока і молочних продуктів, через забруднені руки; при контакті з інфікованими тваринами під час відходу за ними, їхньому забої й обробленні туш.

У природних вогнищах збудники передаються трансміссивним шляхом — кліщами, в основному іксодовими, у меншій мірі аргасовими, гамазовими, червонотілковими.

Ріккетсії здатні довгостроково зберігатися в організмі іксодових і аргасових кліщів і передаються трансоваріаційно і трансфазово (яйце, личинка, німфа, дорослий кліщ), що дозволяє вважати цих кліщів не тільки переносниками, але і резервуаром збудника лихоманки.

Захворюваність переважно спорадична, реєструється серед груп професійного ризику (тваринники), серед сільських жителів, в основному у весняно-літньо-осінній час року. Можливі й епідемічні спалахи. Зараження від хворої людини відбувається рідко — через інфіковане мокротиння і молоко жінок, що годують.

2. Патогенез та клінічна картина

В організм людини збудники проникають через дихальні шляхи, кишечник, шкіру, потім вони попадають у кров і фіксуються в клітках системи мононуклеарних фагоцитів. У тканинах розвивається доброякісний ретикулоендотеліоз. Імунітет після перенесеного захворювання, як правило, стійкий і тривалий.

Інкубаційний період від 3 до 32 днів, частіше 12—19 днів. У більшості випадків хвороба починається гостро. Скарги різноманітні: головний біль, болі в попереку, м'язах, суглобах, почуття розбитості, сухий кашель, пітливість, втрата апетиту, порушення сну.

При огляді виявляються гіперемія обличчя, ін'єкція судин склер, гіперемія зева. У більшості хворих рано з'являється гепатолиенальний синдром. Температура — 39—40°, температурна крива різноманітна — постійна, ремиттирующая, хвилеподібна, неправильна.

Тривалість лихоманки частіше в межах 2 неділь, однак можливі рецидиви, затяжна субфебрильна лихоманка.

У частини хворих виявляються пневмонія, трахеобронхіт (при повітряно-пиловому шляху зараженні). Картина крові мало характерна; частіше відзначаються лейко- і нейтропенія, відносний лымфоцитоз, помірне збільшення СОЕ. Виділяють гостру (до 2—3 неділі), підгостру (до 1 місяця) і хронічну (до 1 року) форми, а також стерту форму, що діагностується лише у вогнищах при лабораторному обстеженні. Ускладнення рідкі.

3. Діагноз, лікування та профілактика

Діагноз ґрунтується на клінічній картині, даних епідеміологічного анамнезу (облік професії і ендемічності хвороби) і результатах лабораторних досліджень (використовуються реакції зв'язування комплементу, аглютинації, непрямий іммунофлюоресценції, шкірна алергійна проба).

Лікування проводиться в умовах стаціонару. Найбільш ефективні антибіотики тетрациклінового ряду в звичайних дозуваннях. У зв'язку з можливістю рецидивів лікування продовжується протягом 7—10 діб.

Гостру Ку-лихоманку успішно лікують доксицикліном, 100 мг усередину 2 рази в добу протягом 14 діб. Ефективні і фторхінолони.

При хронічній Ку-лихоманці потрібно використовувати як мінімум два різних антибіотики, активних в отнохении Coxiella burnetii . Гарні результати дає сполучення рифампицина і доксициклина . При цьому доксициклин призначають по 100 мг усередину 2 рази в добу, а рифампицин - по 300 мг усередину 1 раз у добу.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Ку-лихоманка

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок