Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Лікування негонококового уретриту

Лікування негонококового уретриту

Назва:
Лікування негонококового уретриту
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,84 KB
Завантажень:
36
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Уретрит — запальне захворювання сечовивідного каналу. Збудники його різноманітні, зараження частіше всього відбувається при статевих контактах. Основні клінічні прояви — біль при сечовипусканні і виділення з сечовивідного каналу; в ряді випадків можливий безсимптомний перебіг. Діагноз встановлюється на основі виявлення нейтрофілів у сечовивідному каналі. Розрізняють гонококовий (його діагностують при виявленні Neisseria gonorrhoaea) і негонококовий уретрити. Ті збудники, що викликають у чоловіків уретрит, у жінок переважно зумовлюють розвиток цервіциту.

Збудники

Найчастіший збудник негонококового уретриту — Chlamidia trachomatis (30–50 % випадків). Друге місце за частотою посідають Ureaplasma urealyticum і Mycoplasma genitalium (10–20 %), Trichomonas vaginalis (в різних популяціях населення від 1 до 17 %). Neisseria meningitidis, вірус простого герпесу та гриби роду Candida рідко є збудниками уретритів. В ряді випадків (близько 10 %) уретрит розвивається як наслідок інфекцій верхніх сечових шляхів, стриктур та сторонніх тіл сечовивідних шляхів. Обговорюється також роль у розвитку уретриту бактерійного вагінозу у партнерки.

При безсимптомному перебігу захворювання спектр збудників дещо інший: Chlamidia trachomatis зустрічається значно рідше, а в 20–30 % випадків збудник залишається невідомим.

Вважається, що уретрит може стати причиною інфекції статевих органів (в тому числі матки і додатків) у партнерки хворого. Цей факт чітко встановлений щодо хламідійної та гонококової інфекцій; стосовно інших збудників прямі докази такого зв’язку відсутні (слід враховувати, що в 40–60 % випадків збудник запальних захворювань матки і додатків залишається невідомим).

Клінічна характеристика

Основними скаргами при уретриті є:• виділення з сечовивідного каналу;• біль при сечовипусканні;• почервоніння, печія головки статевого члена;• відсутність скарг при безсимптомному перебігу.

При огляді хворого спостерігаються виділення з сечовивідного каналу. Часом, особливо у хворих без скарг, виділення можна виявити при легкому натисканні. Однак у деяких випадках цей симптом може бути відсутній.

Ускладнення при уретриті розвиваються рідко — в 1 % випадків, однак не виключено, що частина з них залишається недіагностованими або не завжди встановлюється їх зв’язок з уретритом. Основними ускладненнями є: орхіт, епідидиміт, артрит, синдром Рейтера.

Діагностика

Діагноз уретриту підтверджують виявленням нейтрофілів у сечовивідному каналі. Для цього рекомендується використовувати один із способів:1. Мікроскопія забарвленого за Грамом мазка з сечовивідного каналу. Мікроскопію проводять при великому (х1000) збільшенні. Вибирають 5 полів зору з найбільшою кількістю нейтрофілів. Діагноз підтверджується, якщо середня кількість нейтрофілів у цих полях зору складає 5 або більше. Оскільки результати дослідження значною мірою залежать від якості та правильності взяття мазка, потрібно дотримуватися певних правил. Мазок беруть пластмасовою петлею діаметром 5 мм або ватним тампоном на тонкій паличці. Порівняльна оцінка цих методів не проводилася, однак перший вважається менш травматичним.2. Мікроскопія забарвленого за Грамом осаду початкової порції сечі. Мікроскопію проводять, як і при дослідженні мазка. Середня кількість нейтрофілів для підтвердження діагнозу уретриту повинна складати 10 або більше. При паралельному використанні обох методів чутливість дослідження підвищується. Чутливість усіх вищезазначених методів залежить від часу між останнім сечовипусканням і забором матеріалу. Вважається, що оптимальним є період понад 4 години.

Якщо у хворого, який скаржиться на біль при сечовипусканні, лабораторне дослідження не підтверджує діагноз, то його повторюють. Повторне дослідження проводять зранку, при цьому пацієнт не повинен з вечора мочитися. Зазвичай без лабораторного підтвердження лікування не призначається, за винятком випадків наявності гнійних або слизово-гнійних виділень, або ж якщо зрозуміло, що пацієнт на повторне обстеження не з’явиться.

Додаткові обстеження. У всіх випадках необхідний посів на Neisseria gonorrhoaea і дослідження на Chlamidia trachomatis. Додатково можна дослідити середню порцію сечі на лейкоцитарну естеразу, нітрити, еритроцити, білок і глюкозу. При позитивному результаті середню порцію сечі відправляють на мікробіологічне дослідження.

В минулому для діагностики негонококового уретриту і уточнення локалізації інфекції використовували двостаканну пробу, однак її специфічність і чутливість не доведені.

Лікування

Загальні рекомендації. Лікар повинен чітко довести до відома хворого інформацію за такими пунктами:

1. Що таке негонококовий уретрит, які його причини і чим він загрожує хворому і його партнерці.

2. Важливість чіткого дотримання призначень, а також можливі побічні ефекти терапії, що проводиться.

3. Важливість обстеження і лікування партнерки.

4. Бажаність утримання від статевого життя до вилікування хворого та його партнерки.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Лікування негонококового уретриту

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок