Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Лікування ран

Лікування ран

Назва:
Лікування ран
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
31,67 KB
Завантажень:
71
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Історія хірургії якоюсь мірою є історією лікування ран. Кваліфікація хірурга і сьогодні великою мірою оцінюється за його вмінням лікувати рану. Кожен історичний період хірур-ги відзначався певними рівнем знань, методами і способами лікування ран. Однак усі ці способи до XX ст. були консервативними, безкровними, хоча окремі лікарі задовго до цього висловлювали думку про доцільність використання хірургічного методу. Так, військовий лікар російської армії українець Я.О.Чаруковський, учасник російсько-турецької війни 1828— 1829 pp., у своїй книзі "Военно-по-ходная медицина" (1836—1837) вказував, що "всякую ушибленную рану надо превратить в порезанную й ле-чить сию скоросоединительно". Яке яскраве, містке за змістом і лаконічне за формою визначення суті первинної обробки рани, операції, яка стала основою лікування свіжих ран майже через 100 років після цього. Однак треба зазначити, що ця геніальна теза не могла бути в ті часи реалізована на практиці, оскільки її не можна було теоретично обгрунтувати через незнання причини нагноєння ран. Консервативний метод лікування ран протягом багатьох століть був емпіричним. Засоби, що використовувалися для лікування ран, були найрізно-манітніші — від рослин та їх складових чи продуктів переробки (листя та соки рослин, попіл рослин та тварин), тканин та секретів тварин (жир, кров, жовч, сеча тощо) до хімічних речовин (вино, спирт, сірка, йод, мідна сіль сірчаної кислоти, масла, карболова кислота і т.ін.) і застосовування високої температури (припікання рани розпеченим залізом, заливання її окропом чи киплячою олією тощо).

Лише після з'ясування причин гниття та нагноєння ран, відкриття збудників інфекції ран (Л. Пастер, Д. Лістер, Р. Кох та ін.), тобто з другої половини XIX ст., консервативне лікування ран отримало наукове підґрунтя. Але й після цього консервативний метод, який ще довго залишався єдиним у лікуванні ран (фактично до першої світової війни), не забезпечував бажаних наслідків через неможливість зупинити процеси розмноження мікрофлори та розвитку інфекції в рані. Важливим поштовхом до застосування хірургічного втручання були експерименти П. Фрідріха (1898), який встановив, що після забруднення рани у тварини мікрофлорою остання протягом 6 год пристосовується до умов перебування в середовищі рани і не розмножується. Це дало можливість зробити висновок, що розвитку інфекції в рані можна запобігти за умови видалення заселених мікроорганізмами країв рани в перші години (6 год) після виникнення її, тобто до початку розмноження в ній мікробів. Досягнення хірургії в галузі антисептики та асептики, успіхи в галузі мікробіології та емпіричний досвід поодиноких випадків успішного лікування ран їх розтином стали науковим фундаментом для впровадження в роки першої світової війни французькими хірургами (Gaudier, Lamaitre та ін.), а також окремими хірургами російської армії (М.М. Петров, В.А. Опель, О.П. Кримов) хірургічної обробки свіжих вогнепальних ран. У французькій армії цьому сприяли широка мережа залізниць і висока щільність населених пунктів (міст), що дозволяло швидко транспортувати поранених у військові шпиталі і там оперувати їх та лікувати без евакуації. Ця операція одержала зап-ропоновану ще Дезо назву — debri-dement (буквально розсупонювання, тобто розкриття, розтин рани, іноді з частковим видаленням розміжчених тканин). Вона була ще мало схожа на сучасну первинну хірургічну обробку рани, але за умови доповнення методом перманентного промивання рани рідиною Карель—Дакена (хлорною водою) дала набагато кращі наслідки, ніж всі попередні способи лікування ран. Хірургічна обробка рани впродовж двох десятиріч удосконалювалась і поширювалась. Перед Другою світо-вою війною були в основному розроблені принципи і техніка її проведення. Було встановлено, що без видалення з рани некротичних змертвілих тканин неможливо досягти її санації від мікрофлори і запобігти розвитку інфекції. Домогтися ж звільнення від мертвих тканин одним лише розтином рани неможливо, для цього треба розтин рани доповнювати ще й розрізуванням її країв та дна. У разі неможливості повного видалення ушкоджених тканин потрібно зробити хоч часткове видалення їх. Запровадження в практику хірургічної обробки рани хоч і різко підвищило ефективність їх лікування, не означало, що треба відмовитись від інших методів лікування. Навпаки^ досвід засвідчив, що повне вирізування ушкоджених тканин у рані в більшості випадків неможливе, а це означає, що створити з допомогою операції умови для запобігання розвитку інфекції в більшості випадків неможливо. Все це обумовлює застосування й інших, окрім хірургіч-ного, методів лікування ран, спрямованих, зокрема, на пригнічення в них мікрофлори та створення умов, що унеможливлюють її розвиток.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: Лікування ран

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок