Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Народне травознавство – неоціненний скарб народу; живучий голос поколінь

Народне травознавство – неоціненний скарб народу; живучий голос поколінь

Назва:
Народне травознавство – неоціненний скарб народу; живучий голос поколінь
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
17,74 KB
Завантажень:
28
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Травознавство – народна наука про трави, про їх зцілювальні властивості, місце їх в культурі народу і т.п. Травознавство відноситься до старих наук, які передавалися з покоління в покоління через родинні зв’язки і були маловідомі стороннім людям.

Саме травознавство є тим живучим голосом поколінь, які вчилися у природи зцілюватися і жити. Що ж донесла наука травознавство до сучасних поколінь?

Трава - символ добрих і злих сил природи; людських істот; символ молитви; тихого шептання; клятви; оберега; смерті. У міфах народів світу трава вважалася волоссям різних богів, матері-землі. Стародавні нівхи вважали, що після смерті людини її душа перетворюється у траву. У ацтеків було спеціальне божество трав Патекатль. Осетини присвячували сінокосу трав особливе обрядове дійство. У багатьох міфологіях є образ мандрагори - "трави-напівлюдини", яка сприяла плодючості. На Україні вірили, що мандрагора /переступень/ виростає іх померлих нехрещених дітей. За даними західноєвропейського хроніста Титмара /X-XI cт./, жмут зірваної трави /як і волосся/ символізував у слов'ян перемир'я, клятвенний союз. Давньоруські джерела згадують про язичницький звичай присягатися, кладучи на голову зрізаний шматок землі із травою.

Трави, зілля широко використовувалися як обереги від злих сил, у народній медицині, обрядодіях. На Зелені свята ними встеляли долівку. Оселю заповнював п'янкий запах м'яти, полину. У домовину також клали різнотрав'я /сухе/, квіти. На весні існував звичай качатися по молодій росяній траві, що нібито сприяло здоров'ю.

За назвами українських трав, на думку В.Базилевського, можна читати національний характер. Вони - частина духовності, недосяжного материка духовної культури. Тут і поезія, і гумор, і тиха печаль, і незалежність: нечуй-вітер, сон-трава, зозулині черевички, плакун-трава, вовча трава, золотник, семижильник, польові овечки, боровий чепчик та ін. Трава і зелене листя в народній обрядовості символізували заспокійливу молитву, тиху мову, шепіт. У фольклорі, літературі трава має подібну символіку. Напр.:

Як згасне вік мій до краплини - Одне прошу тебе завжди: Ти народи мене, Вкраїно, Хоч би травою народи. Не розлучи мене з собою - Хоч би травою народи.

Зілля - символ смерті і відродження; магічного впливу на почуття, вчинки людини, її долю; надійного оберега від нечисті. Зіллям називають різноманітні, здебільшого запашні трав'янисті рослини. У народі шанували зілля, бо вважали, що воно має чарівну силу. Його клали у постіль породіллі і новонародженого, використовували для купання немовлят. На Зелені Свята квітчали оселю з естетичною та обереговою метою. Існував спеціальний день святого Симона Зілота - 10 травня /за ст. ст./, коли селяни збирали зілля. До схід сонця копали золототисячник, ведмеже вухо, підбіл, татарське зілля /аїр/, розмай-зілля, ромен-зілля, боркун-зілля, тирлич-зілля, материнку, медунку та ін.

Старі бабусі-"чарівниці" для відвернення грозової тучі, "граду, грому", дівчата "щоб прихилити чи відхилити хлопця до дівчини в коханні і навпаки" .

Найчарівнішим вважалося "чар-зілля" "іванівське", "святоянське" зілля, тобто зібране на Івана Купала. Це був найдовший день року, коли рослинність набувала свого певного розквіту. А, отже, вірили, що земля-мати передає зіллю життєздатність, родючу силу. Його рекомендували збирати голим /інакше втратить свою магічність/. Радили співати спеціальні пісні, шептати примовляння.

Зілля мало різноманітну символіку. Напр., символом "доброзичливості, достатку, роїння бджіл" вважали маточник. "Кудрявці" символізували хлоп"ячу молодечу вдачу, здоров"я. Братки польові - символ "убереження" від кохання близьких по крові, розмай вітер - символ забуття, безнадії, розлуки, любка - символ краси та "розквіту", смолка - символ "напасти" та ін.

Розмаїта символіка зілля чудово показана у фольклорі, творах Т.Г.Шевченка, Ольги Кобилянської, Ліни Костенко та ін. Напр., "Ой є в мене таке зілля близько перелазу; як дам тобі напитися, забудеш одразу" /Н. тв./; "У мене чароньки - хорошії оченьки, у мене зілля - рум"янеє личенько /Н. тв./; "Як не хочеш, дівчинонько, Дружиною бути, то дай мені таке Зілля, щоб тебе забути" /Н. тв./

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Народне травознавство – неоціненний скарб народу; живучий голос поколінь

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок