Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Пієлонефрит, гостра і хронічна недостатність нирок

Пієлонефрит, гостра і хронічна недостатність нирок

Назва:
Пієлонефрит, гостра і хронічна недостатність нирок
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
23,44 KB
Завантажень:
67
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Пієлонефрит

Пієлонефрит — це запальний процес тубулоінтерстиціальної тканини нирок.

Етіологія і патогенез. Спричинюється бактеріальною флорою (кишкова паличка, протей, ентерококи, стафілококи та їй.). Мікроорганізми потрапляють до нирки найчастіше через уретру. В ранньому віці вони поширюються гематогенне і дуже рідко — через лімфатичну систему. Затриманню і розвитку інфекції в нирках сприяють різні анатомічні аномалії сечової системи (подвоєння нирок, звуження сечівника — уретри, рефлекси тощо), імунодефіцитні стани, порушення мікроциркуляції у нирках при токсикозах, посилене утворення оксалатів, уратів, природжені дефекти ниркової тканини та ін.

Клініка. При гострому пієлонефриті домінує синдром загальної інтоксикації, який проявляється слабкістю, млявістю, неспокоєм, порушенням апетиту, сну, головним болем, нудотою, блюванням. Підвищується температура тіла, можливе знепритомлення, судороги, менінгеальні симптоми. Шкіра бліда, темні кола під очима. Характерними є пітливість, червоний дермографізм. У деяких випадках переважає шлунково-кишковий синдром з нудотою, блюванням, болем у животі, діареєю. Може розвинутися кишковий токсикоз з ексикозом. У інших хворих на перший план виступає урологічний синдром, при якому наявний біль у попереку і нижній ділянці живота, часто з болем при сечовипусканні, нетримання сечі. Перебіг хвороби у дітей перших місяців життя нерідко проявляється як сепсис.

При всіх клінічних формах обов'язково є зміни в сечі. Часто кількість її зменшена, з'являється каламуть з пластівцями і осадом. Слід зауважити, що білувата каламуть у сечі, коли остання стоїть на холоді, зв'язана з осадом солей. Найбільш характерною є нейтрофільна лейкоцитурія (піурія), помірне збільшення кількості білка (до 1 г/л), можливі також мікрогематурія, поява клітин ниркового епітелію. Допоміжне значення має підвищене виділення активних лейкоцитів. При бактеріологічному дослідженні виявляють збільшену кількість мікроорганізмів.

В аналізі крові — лейкоцитоз з нейтрофільозом, прискорена ШОЕ і підвищення інших показників активності запального процесу.

Гострі явища тривають від кількох годин до кількох днів і згодом переходять у малосимптомний перебіг із збереженням сечового синдрому.

Хронічний пієлонефрит розвивається із гострого при недостатньому його лікуванні і сприятливих факторах або з'являється непомітно. В останньому випадку його діагностують випадково. Хронічний пієлонефрит може мати хвилеподібний, малосимптомний і латентний перебіг.

Для хвилеподібного хронічного пієлонефриту характерні періоди загострення, під час яких можуть бути фебрильна температура тіла, млявість, головний біль та інші явища інтоксикації! і дизуричні порушення, менш виражені, ніж при гострій формі. Після загострень настають клінічні, а іноді й лабораторні ремісії.

При малосимптомному перебігу пієлояефриту відмічають слабкість, одноразові субфебрильні підвищення температури тіла, знижений апетит, блідість шкіри та слизових оболонок, схуднення, темні кола під очима, пастозність повік, посилену пітливість, червоний дермографїзм, біль у животі.

Діти, в яких хвороба має латентний перебіг, вважають себе здоровими, проте вони можуть дещо відставати у фізичному розвитку, бліді, часто простуджуються.

Діагноз хронічного пієлонефриту визначають на підставі змін у сечі (лейкоцитурія), що має особливо важливе значення у разі малосимптомних і латентних форм. При останніх в одноразовому загальному аналізі сечі нерідко відхилень від норми не знаходять. Лейкоцитурію виявляють тільки за допомогою проб Адіса, Амбурже, Нечипоренка. Обов'язковими є посіви сечі на бактеріальну флору. У всіх випадках хронічного пієлонефриту потрібно зробити внутрішньовенну пієлографію, радіоізотопну ренографію та інші спеціальні урологічні дослідження.

Слід пам'ятати, що лейкоцитурія — основний симптом, характерний для пієлонефриту, буває також при запаленні зовнішніх статевих органів та сечовивідних шляхів (вульвіт, вагініт, балано-постит, уретрит, цистит). Для диференціації цих процесів сечу досліджують у першій і середній порціях. У разі запалення нижніх сечових шляхів і зовнішніх статевих органів лейкоцитурія більш виражена в першій порції. При лейкоцитурії у дівчаток обов'язковою є консультація дитячого гінеколога.

Лікування. В гострому періоді призначають постільний режим. Під час ремісій при хронічному перебігу режим загальний з обмеженням фізичних навантажень. Хворим на пієлонефрит не можна вчитися у спортивних школах і брати участь у силових змаганнях. Проте при стійкій клініко-лабораторній ремісії дозволяються рухливі ігри, плавання, прогулянки на лижах. Треба рекомендувати систематичні заняття ЛФК для зміцнення м'язів живота, стегон, попереку та промежини, оскільки це поліпшує функціональний стан сечової системи.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Пієлонефрит, гостра і хронічна недостатність нирок

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок