Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Ранній ревматоїдний артрит: клініко-патофізіологічні аспекти

Ранній ревматоїдний артрит: клініко-патофізіологічні аспекти

Назва:
Ранній ревматоїдний артрит: клініко-патофізіологічні аспекти
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
51,45 KB
Завантажень:
29
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Ревматоїдний артрит — аутоімунне захворювання з невідомою етіологією, для якого характерним є симетричний ерозивний артрит (синовіт) та широкий спектр позасуглобових (системних) проявів.

На РА страждає близько 1 % населення в усьому світі, а економічні втрати від РА для суспільства можна співставити зі втратами, пов’язаними з ішемічною хворобою серця. Незважаючи на лікування “базовими” препаратами, через 5 років від початку захворювання працездатність втрачають 16 % пацієнтів, через 20 років — 90 %, третина яких стають повними інвалідами.

Життєвий прогноз у пацієнтів з РА такий самий несприятливий, як при лімфогранулематозі, цукровому діабеті І типу, трисудинному ураженні коронарних артерій. Підвищення рівня смертності при РА зумовлене збільшенням частоти супутніх захворювань (інфекції, ураження серцево-судинної системи та нирок, переломи внаслідок остеопоротичних змін тощо), розвиток яких патогенетично пов’язаний з недостатньо контрольованим ревматоїдним запаленням та дефектами імунітету.

В останні роки в лікуванні РА досягнуто суттєвих успіхів. Використання сучасних базових протиревматичних препаратів (метотрексат, лефлюномід, інфліксімаб та ін.) дозволило досягти у багатьох пацієнтів зниження активності захворювання (70 % “відповіді” за критеріями Американської колегії ревматологів) та в цілому покращити прогноз хвороби.

Проте фармакотерапія РА залишається однією з найбільш складних проблем медицини, а можливість повного “одужання” пацієнта — сумнівною. Головними причинами цього є:

- невідома етіологія,

- недостатньо вивчений патогенез,

- гетерогенність захворювання,

- труднощі ранньої діагностики,

- труднощі в оцінці ризику несприятливого прогнозу,

- відсутність універсального протизапального препарату.

Незважаючи на інтенсивні дослідження, РА залишається хворобою з невідомою етіологією. Так, навіть у випадках, коли вдається довести роль певного інфекційного агента в розвитку окремих форм РА, його елімінацію за допомогою антибактеріальних або противірусних препаратів, це не дозволяє “вилікувати” дане захворювання. Ймовірно, це пов’язано з тим, що потенційний етіологічний фактор бере не пряму, а опосередковану участь у розвитку хвороби, наприклад, шляхом активації імунопатологічного процесу за рахунок “молекулярної мімікрії” або інших невідомих механізмів.

Рис. 1 Патогенез РА

снує гіпотеза, що самий ранній етап імунопатогенезу РА пов’язаний з “неспецифічною” запальною реакцією, індукованою різними стимулами, які в подальшому індукують аберантну реакцію синовіальних клітин у генетично схильних індивідів. Потім внаслідок трансформації імунних клітин (Т- і В-лімфоцитів, дендритних клітин) у порожнині суглоба формується “ектопічний” лімфоїдний орган, клітини якого запускають синтез аутоантитіл до компонентів синовіальної оболонки. Аутоантитіла з активованими Т-лімфоцитами ще більше посилюють запальну реакцію, яка спричиняє прогресуюче ураження суглобових тканин. Крім того, було переконливо показано, що не лише ревматоїдний фактор, але й антитіла з іншою специфічністю (наприклад, до глюкозо-6-фосфат ізомерази) можуть відігравати важливу роль в імунопатогенезі РА.

Зрозуміло, що розвиток та прогресування РА визначається складним поєднанням генетично детермінованих та набутих дефектів (“дисбалансом”) нормальних регуляторних механізмів, які обмежують патологічну активацію імунної системи у відповідь на потенційно патогенні, а нерідко і фізіологічні стимули. Це і призводить до швидкої трансформації фізіологічної (захисної) гострої запальної реакції в хронічне прогресуюче запалення, яке є невід’ємною рисою РА. При РА переважає Th1-тип імунної відповіді, який характеризується гіперпродукцією “прозапальних” цитокінів, таких як інтерлейкін-1 (ІЛ-1), фактор некрозу пухлини (ФНП-a), інтерферон (ІФ-g) (рис. 1). Взагалі ревматичні хвороби в залежності від типу імунної відповіді класифікують так:

Th1 > Th2: РА, лайм-артрит, реактивні артрити, гранулематози Вегенера, гігантоклітинний артеріїт;

Th2: синдром Чарг–Стросса;

Th2 > Th1: СЧВ, ПМ/ДМ, синдром Шегрена, ювенільний хронічний артрит, системна склеродермія.

СD4+ умовно поділяються на 2 субпопуляції в залежності від їх здатності синтезувати цитокіни:

Th1-тип — ІЛ-2, ІЛ-12, ІФ-g, ФНП-a залучаються в реакції клітинного імунітету та викликають клітинну цитотоксичність і запалення;

Th2-тип — ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-10, ІЛ-13, що забезпечують, в першу чергу, хелперний сигнал для синтезу антитіл або аутоантитіл (гуморальний імунітет) і беруть участь у розвитку алергічних реакцій.

За функціональною активністю цитокіни можна умовно поділити на 5 основних груп:

- “прозапальні”: ІЛ-1, ФНП-a, ІФ-g, хемокіни;

- цитокіни, що беруть участь у деструкції клітин: ФНП-a, ІЛ-2, ІЛ-15, ІФ-g;

- що сприяють синтезу антитіл: ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-6, ІЛ-9, ІЛ-10, ІЛ-13;

- що беруть участь у алергічних реакціях: ІЛ-3, ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-9, ІЛ-13;

- “протизапальні”: ІЛ-4, ІЛ-10, трансформуючий фактор росту (ТФР).

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Ранній ревматоїдний артрит: клініко-патофізіологічні аспекти

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок