Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Сифіліс – одна з найбільш актуальних проблем сучасної венерології

Сифіліс – одна з найбільш актуальних проблем сучасної венерології

Назва:
Сифіліс – одна з найбільш актуальних проблем сучасної венерології
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
35,02 KB
Завантажень:
115
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
План

1. Теорії щодо історії виникнення сифілісу.

2. Розробки та дослідження хвороби вченими.

3. Збудник сифілісу.

4. Від шанкеру до аневризми аорти.

5. Природжений сифіліс.

6. Шкода від самолікування.

7. Лікування та профілактика хвороби.

Сифіліс – найтяжча і найнебезпечніша недуга з групи венеричних хвороб, до якої крім сифілісу входять гонорея, трихомоніаз, м’який шанкер (шанкроїд) і пахова лімфопатія (четверта венерична хвороба).

Сифіліс – хронічне рецидивуюче інфекційне захворювання, що уражає усі органи і тканини організму людини. Він передається в основному статевим шляхом і на відміну від інших венеричних хвороб внутрішньоутробно.

За неповними даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в зарубіжних країнах нині налічується близько 60 мільйонів хворих на сифіліс і кількість їх продовжує збільшуватись. Уряди багатьох країн серйозно занепокоєні безперервним зростанням венеричної захворюваності і шукають засобів боротьби з цим злом.

Історія сифілісу нараховує не одне сторіччя. Та джерела його первісного походження не зовсім з’ясовані.

Більшість дослідників пов’язують появу сифілісу в Європі з поверненням у 1493 році ескадри Колумба з Центральної Америки, де матроси і солдати заразилися від туземного населення. Повернувшись до Іспанії, вони згодом у складі найманого війська французького короля Карла VІІ брали участь у завойовницьких походах по Європі. Наймане військо супроводили багато жінок легкої поведінки. Усе це й створило умови для швидкого поширення недуги в Європі наприкінці XV століття.

Дехто думає, що сифіліс на Африканському і Євроазіатському материках був задовго до XV століття. Про це свідчать знайдені в древніх похованнях кістки, на яких виявлено зміни, що дуже нагадують сифілітичні гуми, а також ліки, до складу яких входить ртуть – один з найдавніших протисифілітичних засобів.

Чимало авторитетних учених гадає, що існуюча в країнах Африки хвороба “фрамбезія” (“тропічний сифіліс”) була джерелом європейського сифілісу з дещо зміненими ознаками і перебігом під впливом соціально-економічних чинників.

Як би там не було, але в XV-XVI століттях у Європі були цілі епідемії сифілісу. Недарма в ті часи його порівнювали зі страшними інфекціями, називаючи “великою віспою” і “статевою чумою”. Мандруючи з країни в країну, він одержував найменування “іспанської”, “італійської”, “французької”, а в Росії (проник за царювання Івана ІІІ) – “панської хвороби”.

1530 року італійський лікар і поет Д. Франкасторо у своїй поемі описував муки пастуха Сифілоса. За своє нешанобливе ставлення до богині кохання Венери і бога Аполлона він був покараний французькою хворобою, яку з того часу назвали іменем пастуха. Термін “люес” спочатку був збірним для всієї групи заразних венеричних хвороб, а потім став уживатися для позначення сифілісу.

Досить довго вважали, що сифіліс і гонорея – одне захворювання. Цю помилкову думку підтвердив відомий англійський хірург Д. Гунтер. У 1767 році він прищепив собі гній з сечовипускного каналу хворого на гонорею, не знаючи, що у глибині каналу був і сифілітичний шанкер. Коли у Д. Гунтера крім ознак гонореї виникла типова сифілітична виразка, він на повний голос заявив про ідентичність цих захворювань. Потрібно було майже сторіччя, щоб дослідами інших учених спростувати цю хибну думку.

Французький дослідник Ф. Рикор довів, що сифіліс – окрема хвороба, описав стадії її перебігу. На жаль, у своїх дослідах він користувався антигуманними методами, заражаючи здорових людей.

1879 року німецький учений А. Нейссер відкрив збудника гонореї – гонокока. Значно довше тривали пошуки збудника сифіліса. Дослідник О. Лассар нарахував 125 відкриттів з цього приводу. Лише в 1905 році спільними зусиллями литовського вченого, члена-кореспондента Російської Академії наук Ф. Шаудина (Шаудиніса) і німецького вченого Е. Гофмана була описана бліда трепонема.

Відомий вітчизняний мікробіолог Д.К. Заболотний на два роки раніше виділив бліду трепонему, проте його відкриття не було достатньо обґрунтоване, 1903 року видатний російський вчений І.І. Мечніков і французький мікробіолог Е. Ру прищепили людський сифіліс мавпі. Так почалися експериментальні дослідження сифілісу, продовжені Д.К. Заболотним, П.С. Григор’євим, Н.М. Овчинниковим та ін. Експериментальна модель сифілісу (нею користуються й тепер) допомогла вивчити багато неясних аспектів захворювання.

1906 року вчені А. Вассерман, А. Нейссер і К. Брук відкрили особливу пробу з кров’ю хворих на сифіліс, яку було названо реакцією Вассермана, скорочено Р.В. Вона та інші реакції з сироваткою відігравали важливу роль у діагностиці сифілісу, особливо стертих його форм.

Особливо різко зросла захворюваність на сифіліс в усьому світі в кінці другої світової війни та в шістдесятих роках ХХ ст. Нині в США, Великобританії, Франції, ФРН, Японії та інших країнах захворюваність на сифіліс і гонорею перевищили рівень 1945-1946рр.

Щороку у світі хворіє 20 мільйонів чоловік сифілісом і 100 мільйонів гонореєю.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Сифіліс – одна з найбільш актуальних проблем сучасної венерології

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок