Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Тієнопіридини у лікуванні і профілактиці ускладнень атеротромбозу. Оригінальні та генеричні препарати: чому надати перевагу?

Тієнопіридини у лікуванні і профілактиці ускладнень атеротромбозу. Оригінальні та генеричні препарати: чому надати перевагу?

Назва:
Тієнопіридини у лікуванні і профілактиці ускладнень атеротромбозу. Оригінальні та генеричні препарати: чому надати перевагу?
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
88,69 KB
Завантажень:
33
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Звертаючись до історичних аспектів підходу до лікування в кардіології, слід зазначити, що на початку розвитку кардіотерапії лікували симптоми хвороби, що дозволяло досягти швидкого результату, але прогноз залишався невизначеним. На наступному історичному етапі метою лікування був вплив на прогноз, тобто — збільшення тривалості і якості життя, а також протекція органів-мішеней. На доказовість при призначенні тієї чи іншої терапії стали звертати увагу зовсім нещодавно. Спочатку це були докази безпечності лікування на рівні багатоцентрових подвійних сліпих і рандомізованих досліджень. В подальшому з’явилися докази ефективності лікування. Завершальним був етап отримання доказів прогностичної ефективності, тобто за “жорсткими” кінцевими точками — зниження смертності і захист органів-мішеней (мозок, серце, нирки), що є важливим при захворюваннях системи кровообігу — основної причини смертності в світі. В чому криється небезпека терапії за відсутності доказів її ефективності? В ряді досліджень (CAST, PHOREA, HERS, АLLHAT та ін.) призначені препарати зменшували симптоми захворювання (порушення ритму серця, нормалізація гормонального фону, зниження тиску), але збільшували смертність, серцеву недостатність тощо. Тому в повсякденній клінічній практиці слід надати перевагу тільки добре вивченим препаратам, тобто з доведеними ефектами по кінцевих точках. Іншими словами, слід впроваджувати в повсякденну практику принципи доказової медицини. Які ж існують види доказів? Принципово їх два: TRIAL (багатоцентрове рандомізоване контрольоване дослідження) і МЕТА-аналіз (об’єднання баз даних декількох досліджень і аналіз цієї об’єднаної бази). Обидва методи мають рівні права на існування. Ефективність і безпека лікування залежить від якості препаратів. Як відомо, препарати представляються оригінальними формами (брендами) та їх копіями-генериками. Оcтаннім часом на фармацевтичному ринку України спостерігається неухильний ріст генериків як зарубіжного, так і вітчизняного виробництва. Враховуючи рівень доходів населення, не секрет, що часто фармакоекономічні параметри є вирішальними при виборі лікування більшості хворих. Ціна — важливий показник прихильності у використанні ліків для більшості населення світу (і України зокрема). Генерики, як правило, значно дешевші оригінальних препаратів (відсутність витрат на розробку і випробовування молекули).Для прикладу: лише 1 молекула із 10 000 потрапляє на ринок як повноцінний лікарський препарат. Спосіб отримання молекули патентується терміном на 20–25 років. Наявність патенту не є гарантією, що препарат буде виведений на ринок. Цьому передують доклінічні дослідження, які відповідають вимогам GLP (Good Laboratory Practice), з метою визначення токсичності, тератогенності, мутагенності, параметрів фармакодинаміки. Виробництво субстанції має відповідати GMP (Good Manufacturing Practice). Потім йдуть 3 фази клінічних випробовувань, які проводяться згідно з вимогами GCP (Good Clinical Practice) — спочатку на волонтерах, а потім за участю сотень і тисяч пацієнтів із захворюванням, для подолання якого призначений препарат. Їх мета — визначити безпечність і ефективність нового препарату. Все це відповідає принципам доказової медицини. І лише після того препарат реєструють, і на ринок випускають оригінальний препарат (бренд) з гарантованою якістю, ефективністю і безпечністю. Після виведення препарату на ринок продовжуються постмаркетингові клінічні дослідження, що доповнюють властивості лікарського препарату. В світі розробляються сотні лікарських засобів, але щорічно на ринок поступає від 20 до 30 оригінальних препаратів. Отже, термінологічне визначення бренду — це вперше синтезований лікарський засіб, який пройшов повний цикл доклінічних і клінічних досліджень, активні інгредієнти якого захищені патентом на певний строк. Терапевтичним еквівалентом бренду є генетик, який випускається лише після закінчення строку дії патенту на оригінальний препарат. Генерик ідентичний оригінальному препарату за якістю і кількістю інгредієнтів, за дозуванням і біоеквівалентністю. Вимоги Європейського товариства до якості і безпечності генериків досить суворі. До появи препарату на ринку реєстрація займе щонайменше від 1 до 3 років. Для отримання дозволу на продаж обов’язково повинна бути доведеною біоеквівалентність оригінальному препарату. Оскільки генерики не проходять всіх стадій клінічних випробовувань, вони на 20–80 % дешевші від оригінальних препаратів. Генерики бувають якісними і неякісними, в розвинутих країнах генерики розподіляють на генерики з доведеною і недоведеною терапевтичною еквівалентністю. Отже, медична фармацевтична спільнота і широке коло споживачів повинні мати доступ до інформації про очікувані терапевтичні ефекти генериків, що є на вітчизняному ринку. Позитивною стороною генериків є їх низька вартість, негативною — можлива неоднорідність за якістю. За низької якості вихідна низька вартість генерика може призвести у подальшому до додаткових матеріальних витрат у зв’язку з його низькою ефективністю і нерідко — розвитком побічних, токсичних реакцій, а також витрат на їх усунення, вже не кажучи про ті ускладнення, що можуть погіршувати і без того тяжкий перебіг захворювання, особливо коли це стосується невідкладних станів у кардіології, станів, що загрожують життю. При цьому найвищий ризик розвитку побічних ефектів існує у тяжкохворих, у людей похилого віку з порушеною функцією печінки і нирок. Аналіз чистоти 18 аналогів оригінального препарату клопідогрель (Плавікс), клінічна ефективність тривалої профілактики атеротромботичних ускладнень якого була доведена на 30 000 хворих, продемонстрував високий вміст домішок, що нерідко проявлялося згубним токсичним впливом на функцію нервової системи, втратою рівноваги і конвульсіями. У понад 60 % копій майже в 4 рази збільшувалися продукти гідролізу чи R-енантіомера [12].Зазвичай генеричні препарати порівнюють з оригінальними в дослідженнях з біодоступності і біоеквівалентності. Так, більшість копій клопідогрелю за своєю якістю не були еквівалентними оригінальному лікарському препарату. В 2001 році дві компанії USV (Mumbai, Індія) і Torrent Pharmaceuticals Ltd (Ahmadabad, Індія) випустили копії клопідогрелю на ринок Індії під торговими назвами “Клопігрел” і “Деплатт”, але ці препарати містили неприпустимо високий рівень домішок (до 6,5 %). Результати фармакотоксикологічних ефектів були опубліковані бельгійськими вченими в “Журналі фармацевтичних і біологічних аналізів” у 2004 році [12]. Біоеквівалентність оригінального препарату і генерика — актуальна проблема не лише фармацевтичних фірм, а і практичної охорони здоров’я і медикаментозного забезпечення. За даними ВООЗ, препарати є терапевтично біоеквівалентними, якщо вони фармацевтично еквівалентні і після застосування в однаковій молярній дозі їх дія за ефективністю і безпечністю майже однакова, що підтверджується відповідними результатами досліджень біоеквівалентності, фармакодинамічними, клінічними або in vitro дослідженнями (ВООЗ, 2004). Препарати фармацевтично еквівалентні, якщо вони: містять однакову кількість субстанції однакової сили дії в однаковій лікарській формі; відповідають однаковим або співвідносним стандартам, мають однаковий шлях введення (ВООЗ, 2004). Однак лікарські препарати можуть відповідати зазначеним вимогам, але відрізнятися, наприклад, за вмістом домішок. Ось чому заміна оригінального препарату генеричним без підтвердження біологічної еквівалентності може бути причиною виникнення побічних ефектів. Біодоступність — похідна швидкості і часу дії препарату в даній дозі, який після всмоктування досягає місця дії. Дослідження з біодоступності проводять на основі визначення концентрації препарату і його метаболітів в крові, тому біоеквівалентність розраховується як для основної речовини, так і для її метаболітів. Вивчення біоеквівалентності є одним із видів клінічних випробовувань, мета якого — порівняльна оцінка біодоступності двох препаратів. Біоеквівалентність визначають на основі аналізу фармакокінетичних кривих двох препаратів, отриманих після однократного рандомізованого поперемінного прийому натще здоровими добровольцями. Пацієнтам визначають AUC (Area Under Curve) — площу під фармакокінетичною кривою (зміни концентрації активної речовини в плазмі чи сироватки в часі), Сmax — пік концентрації лікарського препарату в крові; tmax — час досягнення концентрації в крові. Біоеквівалентними вважаються два препарати за подібності фармакокінетичних показників. Їх відмінність не повинна перевищувати 20 % статистично припустимих відхилень. У деяких випадках різниця концентрації активної речовини в крові, що виникає при переході від оригінального препарату до генеричного, має принципове значення і може призвести до зникнення позитивного клінічного ефекту, до повної неефективності лікування, підвищення ризику побічних ефектів і дестабілізації стану. Останнім часом широкого застосування набули генерики в кардіології, занепокоює застосування недоказаних біоеквівалентних форм, особливо коли це стосується невідкладних станів. Так, на сьогодні в Україні існують 3 лікарські форми оригінального ніфедипіну і 21 лікарська форма його генеричних копій (86 %); оригінальний аміодарон представлений двома лікарськими формами поряд з 11 генеричними (82 %), метопролол — виключно 8 генеричними формами, а клопідогрель має 18 аналогів. Інгібітори АПФ представлені 12 молекулами, що відрізняються як вираженістю гіпотензивного ефекту, кардіо-церебро-нефропротекції, так і органним метаболізмом і кратністю введення. Вважається, що біоеквівалентність більшості генериків, що знайшли своє застосування в кардіології, є недоказаною. До тих пір, поки в Україні не будуть запроваджені міжнародні стандарти контролю якості лікарських препаратів, найбільш ефективним і безпечним з клінічного погляду є застосування оригінальних препаратів чи генериків, еквівалентність яких оригінальному препарату підтверджена авторитетними міжнародними організаціями чи органами з контролю якості в країні виробника. Вимоги до генеричних препаратів в Україні повинні відповідати міжнародним стандартам. Навіть за умов низької платоспроможності населення, в Україні використання генериків виправдано лише в тому разі, якщо вони доказово еквівалентні оригінальному препарату.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Тієнопіридини у лікуванні і профілактиці ускладнень атеротромбозу. Оригінальні та генеричні препарати: чому надати перевагу?

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок