Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Фізіологія м’язів

Фізіологія м’язів

Назва:
Фізіологія м’язів
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
33,25 KB
Завантажень:
229
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.3


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
ПЛАН

Вступ

1. Походження та розвиток м'язів

2. Фізіологічні властивості м’язів

3. Сила м’язів, робота м’язів

Використана література

Вступ

Одним із важливих проявів життя є скоротливість, властива представникам тваринного і рослинного світу. В організмі високоорганізованих тсарин і людини скоротливість притаманна в основному спеціалізованій — м'язовій — тканині, яку за мікроскопічною будовою поділяють на непосмуговану, посмуговану та серцеву посмуговану м'язову тканину.

Посмугована м'язова тканина входить до складу спеціальних органів руху — м'язів, які при скороченні забезпечують переміщення тіла у просторі; зміну положення окремих частин тіла відносно одна одної; зміну розмірів порожнин тіла (при диханні); зміну положення і напряму складок шкіри тощо.

Необхідно знати, що всі рухи тварин та людини є відповіддю на подразнення з зовнішнього середовища. Таким чином, м'язові рухи — один із зовнішніх проявів діяльності мозку, що найчіткіше виражено у людини з її високорозвиненою центральною нервовою системою.

1. Особливості будови м'язів

Як і кожен орган, м'яз (musculus) побудований з багатьох тканин, основною з яких є м'язова. Доведено, що кожне м'язове волокно самостійно іннервується та оточене сіткою кровоносних капілярів. Цей комплекс утворює структурно-функціональну одиницю скелетного м'яза — міон.

До складу м'яза входять також сполучна тканина, судини та нерви. Сполучна тканина вкриває м'яз іззовні, утворюючи перимізій, в якому іноді є невелика кількість жирової тканини. Від перимізія в товщу м'яза відходять перетинки, які «одягають» невеликі м'язові пучки. Ці сполучнотканинні утвори називають ендомізієм. Перимізій і ендомізій формують сполучнотканинний каркас м'яза, від якого певною мірою залежать його форма та розміри. В основному ж їх визначають функція м'яза та його розміщення. За формою м'язи поділяють на веретеноподібні, квадратні, трикутні, колові, хрестоподібні тощо; за розмірами — на довгі, короткі та широкі.

Довгі м'язи (майже всі вони веретеноподібні) найчастіше розміщуються на кінцівках і за формою нагадують домову мишу (лат. mus — миша; звідси і назва всіх м'язів — musculus), а короткі та широкі — на тулубі і голові.

Залежно від розміщення м'язів щодо системи . скелета розрізняють скелетні, суглобові та шкірні м'язи.

У більшості м'язів розрізняють черевце — найтовщу і найширшу частину — та два кінці. Кінець, яким м'яз починається, називають головкою. Кожен з кінців м'яза переходить у міцний сполучнотканинний утвір — сухожилок (tendo), яким м'яз прикріплюється до кісток. Він досить складний. Так, іззовні сухожилок вкритий оболонкою — першпендинієм, що продовжується у перимізій та періост. Навколо сухожилка у деяких м'язів розташована його піхва, що побудована із зовнішнього волокнистого та внутрішнього синовіального шарів, між якими є невелика кількість синовіальної рідини. Плоский, широкий сухожилок дістав назву сухожилкового розтягу, або апоневроза (aponeurosis; наприклад, надчерепний апоневроз). Залежно від напряму пучків м'яза відносно сухожилка розрізняють однопері м'язи, які прикріплюються до сухожилка під кутом з одного боку; двопері, що прикріплюються до нього з обох боків, та багатопері, що розміщуються як віяло. За кількістю головок виділяють двоголові, три- та чотириголові м'язи (наприклад, двоголовий та триголовий м'язи плеча). Якщо м'яз проходить над одним суглобом, його називають односуглобовим, над двома—двосуг-лобовим, а якщо над трьома і більше — багатосуглобовим. Усі вищенаведені класифікації м'язів е морфологічними (м'язи розглядаються в статичному положенні тіла).

За функцією всі м'язи розподіляють на згиначі та розгиначі (mus-culus flexor et extensor) відвідні й привідні (musculus abductor et adductor), привертані та відвертані (musculus pronator et supinator, а також м'язи-стискачі (musculus sphincter).

При рухах тіла, навіть незначних, скорочується багато м'язів, але діють вони по-різному. Відповідно до цього м'язи, що здійснюють той або інший рух, поділяють на агоністи, антагоністи, синергісти та фіксатори.

Агоніст — це м'яз чи група м'язів, які виконують необхідний рух, антагоніст — м'яз чи кілька м'язів, які протидіють цьому. Синергісти — м'язи, що сприяють агоністам, а фіксатори — ті, які виключають з руху частину скелета, не потрібну для виконання руху. Слід чітко уявляти, що кожен з м'язів тіла людини при різних рухах може бути спочатку агоністом, потім синергістом і навпаки.

Складна робота м'язів полегшується допоміжними утворами: фасціями, синовіальними сумками та піхвами, м'язовими блоками і сесамоподібними кістками. Найбільше значення для функціонування м'язів мають фасції (fasciae), які поділяють на поверхневу, або підшкірну, і глибоку, або власну. Поверхнева фасція утворена волокнистою сполучною тканиною і в основному лежить пучками між жировими відкладеннями. Тільки в деяких місцях тіла поверхнева фасція має вигляд тонкої пластинки (на животі, стегні).

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Фізіологія м’язів

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок