Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Евтаназія — убивство чи милосердя?

Евтаназія — убивство чи милосердя?

Назва:
Евтаназія — убивство чи милосердя?
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
8,35 KB
Завантажень:
359
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Евтаназія — убивство чи милосердя?


Відомо, що люди бояться смерті. Іноді панічно. Розуміючи її неминучість, не можна не погодитися з давнім філософом Сенекою, який сказав: «Смерть має бути всьому, вона закон, а не кара». Хоч які жорстокі ці слова, вони глибоко правдиві.
За всіх труднощів і недоліків сучасної медичної допомоги, люди хочуть бачити в лікареві насамперед милосердного благодійника, цілителя тілесних недуг та утішителя в стражданнях. І якщо завдяки спільним зусиллям лікаря й пацієнта смерть відсувається чи взагалі замінюється одужанням, поверненням до життя, тоді подяку хворого лікареві, вилиту в слові і в погляді, можна порівняти лише з молитвою до святині.
Знадобилося накопичення величезного запасу даних у найрізноманітніших галузях науки, щоб з’явилася нова галузь знання — реаніматологія — наука про закономірності помирання й оживлення організму. Реаніматологія навчилася повертати до життя тих, хто «переступив поріг». Це величезна перемога медицини, яка змінила наші уявлення про смерть. Кожен успіх реаніматології наближає медицину до її кінцевої мети, що була висловлена ще давньогрецькими лікарями в їхньому знаменитому девізі «Зціли!» У цьому заклику закладено глибокий філософський зміст, який визначає роль медицини в суспільстві, що, в силу своєї гуманності, не може виправдати насильницьке передчасне припинення життя.
Та все ж успішне лікування й одужання не виключають в особливо тяжких і безнадійних випадках звернення хворого до лікаря з проханням, яке виражається маловідомим, але дуже сумним словом «евтаназія», що грецькою означає «легка смерть». Евтаназія — це право людини на смерть, на вбивство в ім’я співчуття. Існує, виявляється, й таке право. І в цьому одна з особливостей діалектики життя.
Останніми роками у світі загострилася увага до проблеми евтаназії. Природно, ця увага не випадкова. Вона викликана насамперед високою захворюваністю на тяжкі хронічні недуги, невиліковністю бага-тьох із них і пригніченим морально-психічним та фізичним станом цієї категорії хворих. Їм нестерпно важко жити в пос-тійних стражданнях, і вони просять смерті. Тому постає запитання: що повинні робити лікарі з людьми, приреченими на муки?
Ідея евтаназії знайшла, природно, не тільки прибічників, а й противників. Багато противників евтаназії в нас і за кордоном вважають, що питання евтаназії дуже складне й однозначної відповіді на нього немає. З цим не можна не погодитися. Але не можна погодитися і з тим, що відповідь має бути лише негативною. Де ж логіка?
Попри різні погляди на цю проблему в багатьох країнах світу, у нас превалює одна точка зору: ніякої евтаназії, медицина існує лише для допомоги хворим і запобігання хворобам, а не для умертвіння людей. Проте таким однозначним підходом до цієї проблеми її не розв’язати. Очевидно, рішення має бути альтернативним, заснованим на врахуванні бага-тьох чинників соціально-психологічного, медичного, юридичного характеру в кожному конкретному випадку.
Років десять-п’ятнадцять тому в багатьох країнах обговорювалося питання, чи закріплювати за людиною це право юридично й чи буде етичним для медичних працівників допомогти невиліковно хворому і стражденному відійти у світ інший. Але дійти єдиного знаменника лікарям не вдалося.
Створення останніми роками так званих хоспісів, медико-соціальних установ для безнадійних хворих, певною мірою розв’язує цю проблему. У хоспісах окремі контингенти тяжко хворих під наглядом медичних і соціальних працівників доживають до своєї смерті, але, по-перше, таких хоспісів у нас ще дуже й дуже мало, і, по-друге, далеко не всі контингенти хворих, які просять евтаназії, можуть доживати в хоспісах. З одного боку, чому не допомогти людині, котра мучиться від нестерпного болю, тим більше що вона сама цього просить. А з другого — як тобі, лікарю, забрати в людини те, що не тобою дано? Що не кажи, а це вбивство.
Чи можливе навіть саме припущення такого вчинку? А де ж милосердя, співчуття? А найгуманніші заповіти Гіппократа й інших видатних лікарів давнини про несумісність лікарського обов’язку з учинками, спрямованими на шкоду хворому? Анітрохи не применшуючи значення цих принципів, доводиться визнати, що проблема евтаназії існує і з нею не можна не рахуватися.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Евтаназія — убивство чи милосердя?

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок